МЕЖ СКАЛАМИ, НЕНАЧЕ ЗЛОДІЙ…
Меж скалами, неначе злодій,Понад Дністром іде вночіКозак. І дивиться, йдучи,На каламутну темну воду,Неначе ворогові в очі,Неначе вимовити хоче:– Дністре, водо каламутна,Винеси на волю!Або втопи принамені,Коли така доля. —Та й роздігся на камені,У воду кинувся, пливе,Аж хвиля синяя реве.І, ревучи, на той берегКозака виносить.Стрепенувся сіромаха —І голий, і босий,Та на волі, й більш нічогоУ бога не просить.Постривай лиш: може, брате,На чужому поліТалану того попросишТа тієї долі.Пішов собі темним яромТа співає, йдучи:– Ой із-під гори та із-під кручіІшли мажі риплючі.А за ними йде та чорняваяТа плаче-рида, йдучи. —Уже як хочете, хоч лайте,Хоч і не лайте й не читайте,Про мене… Я і не прошу,Для себе, братики, спишу,Ще раз те оливо потрачу.А може, дасть бог, і заплачу,То й буде з мене…Нумо знов.Покинув матір і господу,Покинув жінку, жаль, та й годі.На Бесарабію пішовОцей козак; погнало гореДо моря пити; хоч говорять:Аби файда в руках була,А хлопа, як того вола,У плуг голодного запряжеш. …Троха лишень, чи так?Ще змалку з матір'ю староюХодив з торбами цей козак,Отак і виріс сиротою,У наймах; сказано, шарпак,То й одружився собі так,
Узяв хорошу, та убогу,Звичайне, наймичку. А пан!..(І неталан наш і талан,Як кажуть люде, все од бога)Наглядів, клятий! Панські очі!Та й ну гостинці засилать.Так і гостинців брать не хоче,Не хоче й пана закохать!Що тут робить? За чоловіка,Укоротивши йому віка…А жінку можна привітать.Трохи не сталося отак.До нитки звівся мій козак,Усе на панщині проклятій,А був хазяїн…. …А жіночку свою любив,І господи єдиний!Як те паня, як ту дитину,У намистах водив!Та знемігся неборака,Хоч продавай хатуТа йди в найми. Отак йогоОтой пан проклятийДопік добре. А жіночкаМов цього й не знає,У доброму намистечкуВ садочку гуляє —Як та краля! – Що тут робить? —Сердега міркує. —Покину їх та утечу.Хто ж їх нагодує?Хто догляне? Одна – стара,Нездужає встати,А другая – молодая,Дума погуляти!Як же його? Що діяти?Горе моє! Горе! —Та й пішов, торбину взявши,За синеє море!Шукать долі. Думав прийтиТа хоч жінку взяти.Стара мати і тут будеВіку доживатиНа господі!..Так отак-тоТрапляється в світі.Думав жити, поживатиТа бога хвалити,А довелося на чужиніТілько сльози лити!Більш нічого. Нудно йому
На чужому полі!Всього надбав, роботяга,Та не придбав долі!Талану того святого…Світ божий не милий.Нудно йому на чужині,І добро остило!Хочеться хоч подивитьсяНа свій край на милий!На високії могили!На степи широкі!На садочок! На жіночку!Кралю карооку!Та й поплив Дністром на сей бік,Покинувши волю.Бродягою… О, боже мій!Якеє ти, поле!Своє поле! Яке то тиШироке… широке!..Як та воля… …Прийшов додому уночі.Стогнала мати на печі,А жінка у коморі спала(Бо пан нездужа). Жінка встала,Неначе п'явка та, впиласьІ, мов водою, залиласьДрібними, як горох, сльозами.І це трапляється між нами,Що ніж на серце наставля,А сам цілує!.. ОжилаМоя сердешна молодиця!І де ті в господа взялисяУсякі штучнії єства?Сама ж неначе неживаНа плечі пада… Напоїла,І нагодувала,І спать його, веселого,В коморі поклала!..Лежить собі неборака,Думає, гадає,Як то будем мандрувати,І тихо дрімає…А жіночка молодаяКинулась до пана,Розказала – отак і так.Любо та коханоПрийшли, взяли сіромахуТа й повезли з домуПройдисвіта, волоцюгу…Прямо до прийому.І там доля не кинула.
Дослуживсь до чину,Та й вернувся в село своє,І служить покинув.Уже матір поховалиГромадою люде,І пан умер, а жіночкаМосковкою всюдиХиляєтся… і по жидах,І по панах боса…Найшов її, подивився…І, сивоволосий,Підняв руки каліченіДо святого бога,Заридав, як та дитина…І простив небогу!Отак, люде, научайтесьВорогам прощати,Як цей неук!..Де ж нам, грішним,Добра цього взяти?..
[Друга половина 1848, Косарал]
Страницаиз230
СкороКнижный режим