Оглавление
- ПРИЧИННА
- ДУМКА
- НА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ
- КАТЕРИНА
- ТАРАСОВА НІЧ
- ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ
- ПЕРЕБЕНДЯ
- ТОПОЛЯ
- ДО ОСНОВ'ЯНЕНКА
- ІВАН ПІДКОВА
- Н. МАРКЕВИЧУ
- НА НЕЗАБУДЬ ШТЕРНБЕРГОВІ
- ГАЙДАМАКИ
- ПЕРЕДМОВА
- ПАНОВЕ СУБСКРИБЕНТИ!
- ВСЕ ЙДЕ, ВСЕ МИНАЄ…
- ІНТРОДУКЦІЯ
- ГАЛАЙДА
- КОНФЕДЕРАТИ
- ТИТАР
- СВЯТО В ЧИГИРИНІ
- ТРЕТІ ПІВНІ
- ЧЕРВОНИЙ БЕНКЕТ
- ГУПАЛІВЩИНА
- БЕНКЕТ У ЛИСЯНЦІ
- ЛЕБЕДИН
- ҐОНТА В УМАНІ
- ЕПІЛОГ
- ВІТЕР З ГАЄМ РОЗМОВЛЯЄ…
- МАР'ЯНА-ЧЕРНИЦЯ
- УТОПЛЕНА
- ПЕСНЯ КАРАУЛЬНОГО У ТЮРЬМЫ (ИЗ ДРАМЫ «НЕВЕСТА»)
- СЛЕПАЯ (ПОЭМА)
- ГАМАЛІЯ
- ТРИЗНА
- [1843, Яготин]
- РОЗРИТА МОГИЛА
- ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ
- СОВА
- ДІВИЧІЇ НОЧІ
- СОН (КОМЕДІЯ)
- У НЕДІЛЮ НЕ ГУЛЯЛА…
- ЧОГО МЕНІ ТЯЖКО, ЧОГО МЕНІ НУДНО…
- ЗАВОРОЖИ МЕНЕ, ВОЛХВЕ…
- ГОГОЛЮ
- НЕ ЗАВИДУЙ БАГАТОМУ…
- НЕ ЖЕНИСЯ НА БАГАТІЙ…
- ЄРЕТИК
- 10 октября 1845, с. Марьинское
- НЕВОЛЬНИК (ПОЕМА)
- ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ (МІСТЕРІЯ)
- ТРИ ДУШІ
- ТРИ ВОРОНИ
- ТРИ ЛІРНИКИ
- НАЙМИЧКА
- КАВКАЗ
- І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕНИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
- ХОЛОДНИЙ ЯР
- ПСАЛМИ ДАВИДОВІ
- МАЛЕНЬКІЙ МАР'ЯНІ
- МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ…
- ТРИ ЛІТА
- ЗАПОВІТ
- ЛІЛЕЯ
- РУСАЛКА
- ВІДЬМА (ПОЕМА)
- В КАЗЕМАТІ
- НЕ СПАЛОСЯ, – А НІЧ, ЯК МОРЕ…
- ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ, ВИ МОЇ ЄДИНІ…
- КНЯЖНА (ПОЕМА)
- N. N
- N. N
- НЕ ГРІЄ СОНЦЕ НА ЧУЖИНІ…
- СОН
- ІРЖАВЕЦЬ
- N. N
- ПОЛЯКАМ
- ЧЕРНЕЦЬ
- ОДИН У ДРУГОГО ПИТАЄМ…
- САМОМУ ЧУДНО. А ДЕ Ж ДІТИСЬ?
- ОЙ СТРІЧЕЧКА ДО СТРІЧЕЧКИ…
- ХУСТИНА
- А. О. КОЗАЧКОВСЬКОМУ
- МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ (ПОЕМА)
- ТО ТАК І Я ТЕПЕР ПИШУ…
- А НУМО ЗНОВУ ВИРІШУВАТЬ…
- ВАРНАК
- ОЙ ГЛЯНУ Я, ПОДИВЛЮСЯ…
- У БОГА ЗА ДВЕРМИ ЛЕЖАЛА СОКИРА…
- ТА НЕ ДАЙ, ГОСПОДИ, НІКОМУ…
- ЦАРІ
- ДОБРО, У КОГО Є ГОСПОДА…
- ТИТАРІВНА
- НУ ЩО Б, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА…
- МОВ ЗА ПОДУШНЕ, ОСТУПИЛИ…
- П. С
- Г. 3
- ЯКБИ ЗУСТРІЛИСЯ МИ ЗНОВУ…
- МАРИНА
- ПРОРОК
- СИЧІ
- МЕЖ СКАЛАМИ, НЕНАЧЕ ЗЛОДІЙ…
- І НЕБО НЕВМИТЕ, І ЗАСПАНІ ХВИЛІ…
- І ВИРІС Я НА ЧУЖИНІ…
- НЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ТІЄЇ СЛАВИ…
- КОЛО ГАЮ В ЧИСТІМ ПОЛІ…
- ЯКБИ МЕНЕ ЧЕРЕВИКИ…
- І БАГАТА Я…
- ПОЛЮБИЛАСЯ Я…
- ПОРОДИЛА МЕНЕ МАТИ…
- ОЙ, Я СВОГО ЧОЛОВІКА…
- ОЙ ВИОСТРЮ ТОВАРИЩА…
- ПО ВУЛИЦІ ВІТЕР ВІЄ…
- ОЙ, СЯДУ Я ПІД ХАТОЮ…
- ЗАКУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА…
- ШВАЧКА
- ОЙ, НЕ П'ЮТЬСЯ ПИВА-МЕДИ…
- НА ВУЛИЦІ НЕВЕСЕЛО…
- У ТІЄЇ КАТЕРИНИ…
- ІЗ-ЗА ГАЮ СОНЦЕ СХОДИТЬ…
- ОЙ ПІШЛА Я У ЯР ЗА ВОДОЮ…
- НЕ ТАК ТІЇ ВОРОГИ…
- ОЙ, ЛЮЛІ, ЛЮЛІ, МОЯ ДИТИНО…
- ОЙ, ЧОГО ТИ ПОЧОРНІЛО…
- ТУМАН, ТУМАН ДОЛИНОЮ…
- У НЕДІЛЕНЬКУ У СВЯТУЮ…
- У ПЕРЕТИКУ ХОДИЛА
- У НЕДІЛЕНЬКУ ТА РАНЕСЕНЬКО…
- НЕ ТОПОЛЮ ВИСОКУЮ…
- УТОПТАЛА СТЕЖЕЧКУ…
- І ШИРОКУЮ ДОЛИНУ…
- НА ВГОРОДІ КОЛО БРОДУ…
- ЯКБИ МЕНІ, МАМО, НАМИСТО…
- НЕ ХОЧУ Я ЖЕНИТИСЯ…
- ЧУМА
- І ЗНОВ МЕНІ НЕ ПРИВЕЗЛА…
- В НЕВОЛІ, В САМОТІ НЕМАЄ…
- ОЙ, УМЕР СТАРИЙ БАТЬКО…
- НЕ ВЕРНУВСЯ ІЗ ПОХОДУ
- У ВІЛЬНІ, ГОРОДІ ПРЕСЛАВНІМ…
- ЗАСТУПИЛА ЧОРНА ХМАРА…
- НЕ ДОДОМУ ВНОЧІ ЙДУЧИ…
- НЕНАЧЕ СТЕПОМ ЧУМАКИ…
- СОТНИК
- ЗА СОНЦЕМ ХМАРОНЬКА ПЛИВЕ…
- ЯК МАЮ Я ЖУРИТИСЯ…
- НАВІЩО МЕНІ ЖЕНИТИСЯ?
- ОЙ, КРИКНУЛИ СІРІЇ ГУСІ…
- ЯКБИ ТОБІ ДОВЕЛОСЯ…
- ЗАРОСЛИ ШЛЯХИ ТЕРНАМИ…
- ЗАЦВІЛА В ДОЛИНІ…
- У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ…
- НА ВЕЛИКДЕНЬ, НА СОЛОМІ…
- БУЛО, РОБЛЮ ЩО, ЧИ ГУЛЯЮ…
- БУВАЄ, ІНОДІ СТАРИЙ…
- ХІБА САМОМУ НАПИСАТЬ…
- ДУРНІ ТА ГОРДІЇ МИ ЛЮДИ…
- І ЗОЛОТОЇ Й ДОРОГОЇ…
- МИ ВКУПОЧЦІ КОЛИСЬ РОСЛИ…
- ГОТОВО! ПАРУС РОЗПУСТИЛИ…
- МИ ВОСЕНІ ТАКИ ПОХОЖІ…
- ЛІЧУ В НЕВОЛІ ДНІ І НОЧІ…
- ЛІЧУ В НЕВОЛІ ДНІ І НОЧІ…
- МИ ЗАСПІВАЛИ, РОЗІЙШЛИСЬ…
- НЕ МОЛИЛАСЯ ЗА МЕНЕ…
- ПЕТРУСЬ (ПОЕМА)
- МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, Я НЕ ЗНАЮ…
- ЯКБИ ВИ ПІШЛИ, ПАНИЧІ…
- БУВАЄ, В НЕВОЛІ ІНОДІ ЗГАДАЮ…
- І СТАНОМ ГНУЧИМ, І КРАСОЮ…
- ОГНІ ГОРЯТЬ, МУЗИКА ГРАЄ…
- ЧИ ТО НЕДОЛЯ ТА НЕВОЛЯ…
- НА БАТЬКА БІСОВОГО Я ТРАЧУ…
- І ДОСІ СНИТЬСЯ: ПІД ГОРОЮ…
- МІЙ БОЖЕ МИЛИЙ, ЗНОВУ ЛИХО…
- НЕОФІТИ (ПОЕМА)
- ЮРОДИВИЙ
- ДОЛЯ
- МУЗА
- СЛАВА
- СОН
- Я НЕ НЕЗДУЖАЮ…
- ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ
- МАРКУ ВОВЧКУ
- ІСАІЯ. ГЛАВА 35 (ПОДРАЖАНІЄ)
- N. N
- ФЕДОРУ ІВАНОВИЧУ ЧЕРНЕНКУ
- ОЙ, МАЮ, МАЮ Я ОЧЕНЯТА…
- СЕСТРІ
- КОЛИСЬ ДУРНОЮ ГОЛОВОЮ…
- ВО ІУДЕЇ ВО ДНІ ОНИ…
- МАРІЯ (ПОЕМА)
- ПОДРАЖАНІЄ ЕДУАРДУ СОВІ
- ПОДРАЖАНІЄ ІЄЗЕКІЇЛЮ (ГЛАВА 19)
- ОСІЇ ГЛАВА XIV (ПОДРАЖАНІЄ)
- ДІВЧА ЛЮБЕ, ЧОРНОБРИВЕ…
- ОЙ ДІБРОВО – ТЕМНИЙ ГАЮ…
- ПОДРАЖАНІЄ СЕРБСЬКОМУ
- МОЛИТВА
- КОЛИСЬ-ТО ЩЕ, ВО ВРЕМЯ ОНО…
- ТИМ НЕСИТИМ ОЧАМ…
- ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ
- З ПЕРЕДСВІТА ДО ВЕЧОРА…
- УМРЕ МУЖ ВЕЛІЙ В ВЛАСЯНИЦІ…
- ГІМН ЧЕРНИЧИЙ
- НАД ДНІПРОВОЮ САГОЮ…
- РОСЛИ УКУПОЧЦІ, ЗРОСЛИ…
- СВІТЕ ЯСНИЙ! СВІТЕ ТИХИЙ!
- ЛИКЕРІ
- Н. Я. МАКАРОВУ
- І АРХІМЕД, І ГАЛІЛЕЙ…
- Л
- НЕ НАРІКАЮ Я НА БОГА…
- САУЛ
- МИНУЛИ ЛІТА МОЛОДІЇ…
- ТИТАРІВНА
- ХОЧА ЛЕЖАЧОГО НЕ Б'ЮТЬ…
- І ТУТ, І ВСЮДИ – СКРІЗЬ ПОГАНО…
- О ЛЮДИ! ЛЮДИ НЕБОРАКИ!
- ЯКБИ З КИМ СІСТИ ХЛІБА З'ЇСТИ…
- І ДЕНЬ ІДЕ, І НІЧ ІДЕ…
- ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА…
- ЯКОСЬ-ТО ЙДУЧИ УНОЧІ…
- БУВАЛИ ВОЙНИ Й ВІЙСЬКОВІ СВАРИ…
- Н. Т
- ЗІЙШЛИСЬ, ПОБРАЛИСЬ, ПОЄДНАЛИСЬ…
- КУМА МОЯ І Я…
- ЧИ НЕ ПОКИНУТЬ НАМ, НЕБОГО…
- ЗА ЩО МИ ЛЮБИМО БОГДАНА?
- ЯКБИ-ТО ТИ, БОГДАНЕ П'ЯНИЙ…
- ІНШІ РЕДАКЦІЇ
- МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ (ПОЕМА, ПЕРША РЕДАКЦІЯ)
- ТАРАСОВА НІЧ (ДРУГА РЕДАКЦІЯ)
- ГАМАЛІЯ (ДРУГА РЕДАКЦІЯ)
- ЛІЧУ В НЕВОЛІ ДНІ І НОЧІ (ДРУГА РЕДАКЦІЯ)
- DUBIA (АВТОРСТВО НЕ ДОВЕДЕНЕ)
ЦАРІ
Старенька сестро Аполлона,Якби ви часом хоч на часПридибали-таки до насТа, як бувало во дні они,Возвисили б свій божий гласДо оди пишно-чепурної,Та й заходилися б обоєЦарів абощо воспівать.Бо як по правді вам сказать,То дуже вже й мені самомуОбридли тії мужики,Та паничі, та покритки.Хотілося б зогнать оскомуНа коронованих главах,На тих помазаниках божих…Так що ж, не втну, а як поможешТа як покажеш, як тих птахСкубуть і патрають, то, може,І ми б подержали в рукахСвятопомазану чуприну.Покиньте ж свій святий Парнас,Придибайте хоч на годинуТа хоч старенький божий гласВозвисьте, дядино. Та ладом,Та добрим складом хоть на час,Хоть на годиночку у насТу вінценосную громадуПокажем спереду і ззадуНезрячим людям. В добрий часЗаходимось, моя порадо.
I
Не видно нікого в Ієрусалимі,Врата на запорі, неначе чумаВ Давидовім граді, господом хранимім,Засіла на стогнах. Ні, чуми нема;А гірша лихая та люта годинаПокрила Ізраїль: царева война!Цареві князі, і всі сили,І отроки, і весь народ,Замкнувши в городі ківот,У поле вийшли, худосилі,У полі бились, сиротилиМаленьких діточок своїх.А в городі младії вдовиВ своїх світлицях, чорноброві,Запершись, плачуть, на малихДітей взираючи. Пророка,Свого неситого царя,Кленуть Давида сподаря.А він собі, узявшись в боки,По кровлі кедрових палатВ червленій ризі походжає,Та мов котюга позираєНа сало, на зелений садСусіди Гурія. А в саді,В своїм веселім вертограді,Вірсавія купалася,Мов у раї Єва,Подружіе Гурієво,Рабиня царева.Купалася собі з богом,Лоно біле мила,І царя свого святогоУ дурні пошила.Надворі вже смеркло, і, тьмою повитий,Дрімає, сумує Ієрусалим.В кедрових палатах, мов несамовитий,Давид походжає і, о цар неситий,Сам собі говорить: «Я… Ми повелим!Я цар над божіїм народом!І сам я бог в моїй землі!Я все!..» А трохи згодомРаби вечерю принеслиІ кінву доброго сикеру…І цар сказав, щоб на вечерюРаби – рабиню привели,Таки Вірсавію. Нівроку,
До божого царя-пророкаСама Вірсавія прийшла,І повечеряла, й сикеруЗ пророком випила, й пішлаСпочити трохи по вечеріЗ своїм царем. І Гурій спав.Йому, сердешному, й не снилось,Що дома нищечком робилось,Що з дому цар його укравНе золото, не серебро,А луччеє його добро,Його Вірсавію, – украв.А щоб не знав він тії шкоди,То цар убив його, та й годі.А потім цар перед народомЗаплакав трохи, одуривПсалмом старого Анафана…І, знов веселий, знову п'яний,Коло рабині заходивсь.
II
Давид, святий пророк і цар,Не дуже був благочестивий.Була дочка в його ФамарІ син Амон. І се не диво.Бувають діти і в святих,Та не такі, як у простих,А ось які. Амон щасливий,Вродливий первенець його!Лежить, нездужає чогось.Давид стенає та ридає,Багряну ризу роздираєІ сипле попіл на главу.«Без тебе я не поживуІ дня єдиного, мій сину,Моя найкращая дитино!Без тебе сонця не узрю,Без тебе я умру! умру!»І йде, ридаючи, до сина.Аж тюпає, немов біжить.А той, бугай собі здоровий,У храмині своїй кедровійЛежить, аж стогне, та лежить,Кепкує з дурня. Аж голосить,Аж плаче, бідний, батька просить,Щоб та Фамар сестра прийшла:«Драгий мій отче і мій царю!Вели сестрі моїй Фамарі,Щоб коржика мені спеклаТа щоб сама і принесла,То я, вкусив його, возстануЗ одра недуги». Вранці-раноФамар спекла і принеслаОпріснок братові. За рукуАмон бере її, ведеУ темну храмину, кладеСестру на ліжко. Ламле руки,Сестра ридає. І, рвучись,Кричить до брата: «Схаменись,Амоне, брате мій лукавий!Єдиний брате мій! Я! Я!Сестра єдиная твоя!Де дінусь я, де діну славу,І гріх, і стид? Тебе самогоІ бог, і люде прокленуть!..»Не помогло-таки нічого.Отак царевичі живуть,Пустуючи на світі.Дивітесь, людські діти.
III
І поживе Давид на світіНе малі літа.Одрях старий, і покривалиМногими ризами його,А все-таки не нагрівалиКотюгу блудного свого.От отроки й домірковались(Натуру вовчу добре знали),То, щоб нагріть його, взяли,Царевен паче красотою,Дівчат старому навели.Да гріють кров'ю молодоюСвого царя. І розійшлись,Замкнувши двері за собою.Облизавсь старий котюга,І розпустив слини,І пазурі простягаєДо Самантянини,Бо була собі на лихоНайкраща меж ними,Меж дівчатами; мов крин тойСельний при долині —Меж цвітами.Отож вонаІ гріла собою Царя свого, а дівчатаГрались меж собоюГолісінькі. Як там вонаГріла, я не знаю,Знаю тілько, що цар грівся,І… і не познаю.
IV
По двору тихо походжаєСтарий веселий Рогволод.Дружина, отроки, народКругом його во златі сяють.У князя свято: виглядаєІз Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди.Перед богами Лель і ЛадоОгонь Рогніда розвела;Драгим єлеєм полилаІ сипала в огнище ладан.Мов ті валькірії, круг неїТанцюють, граються дівчатаІ приспівують:«Гой, гоя, гоя!Новії покоїНумо лиш квітчати,Гостей сподіватись».За Полоцьком, неначе хмара,Чорніє курява. БіжатьІ отроки, й старі бояраІз Литви князя зустрічать.Сама Рогніда з РогволодомПішла з дівчатами, з народом.Не із Литви йде князь сподіваний,Ще не знаємий, давно жаданий;А із Києва туром-буйволомІде веприщем за РогнідоюВолодимир князь со киянами.Прийшли, і город обступилиКругом, і город запалили.Владимир князь перед народомУбив старого Рогволода,Потя народ, княжну поя,Отиде в волості своя,Отиде з шумом. І растлі ю,Тую Рогніду молодую.І прожене ю, і княжнаБлукає по світу одна,Нічого з ворогом не вдіє.Так отакії-то святіїОті царі.
V
Бодай кати їх постинали,Отих царів, катів людських.Морока з ними, щоб ви знали,Мов дурень, ходиш кругом їх,Не знаєш, на яку й ступити.Так що ж мені тепер робитиЗ цими поганцями? Скажи,Найкраща сестро Аполлона,Навчи, голубко, поможиПолазить трохи коло трона;Намистечко, як зароблю,Тобі к великодню куплю.Пострижемося ж у лакеїТа ревносно в новій лівреїЗаходимось царів любить.Шкода і оливо тупить.Бо де нема святої волі,Не буде там добра ніколи.Нащо ж себе таки дурить?Ходімо в селища, там люде,А там, де люде, добре буде,Там будем жить, людей любить,Святого господа хвалить.
[Друга половина 1848, Косарал]
Страницаиз230
СкороКнижный режим