ТАРАСОВА НІЧ
На розпутті кобзар сидитьТа на кобзі грає;Кругом хлопці та дівчата —Як мак процвітає.Грає кобзар, виспівує,Вимовля словами,Як москалі, орда, ляхиБились з козаками;Як збиралась громадонькаВ неділеньку вранці;Як ховали козаченькаВ зеленім байраці.Грає кобзар, виспівує —Аж лихо сміється…«Була колись гетьманщина,Та вже не вернеться.Було колись – панували,Та більше не будем!Тії слави козацькоїПовік не забудем!Встає хмара з-за Лиману,А другая з поля;Зажурилась Україна —Така її доля!Зажурилась, заплакала,Як мала дитина.Ніхто її не рятує…Козачество гине;Гине слава, батьківщина;Немає де дітись;Виростають нехрещеніКозацькії діти;Кохаються невінчані;Без попа ховають;Запродана жидам віра,В церкву не пускають!Як та галич поле крив,Ляхи, уніатиНалітають, – нема комуПорадоньки дати.Обізвався Наливайко —Не стало Кравчини!Обізвавсь козак ПавлюгаЗа нею полинув!Обізвавсь Тарас ТрясилоГіркими сльозами:«Бідна моя Україно,Стоптана ляхами!»Україно, Україно!
Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!Де поділось козачество,Червоні жупани?Де поділась доля-воля,Бунчуки, гетьмани?Де поділися? ЗгорілоА чи затопилоСинє море твої гори,Високі могили?Мовчать гори, грає море,Могили сумують,А над дітьми козацькимиПоганці панують.Грай же, море, мовчіть, гори!Гуляй, буйний, полем!Плачте, діти козацькії,Така ваша доля!Обізвавсь Тарас ТрясилоВіру рятовати,Обізвався, орел сизий,Та й дав ляхам знати!Обізвався пан Трясило:«А годі журиться!А ходім лиш, пани-брати,З поляками биться!»Вже не три дні, не три ночіБ'ється пан Трясило.Од Лимана до ТрубайлаТрупом поле крилось.Ізнемігся козаченько,Тяжко зажурився,А поганий КонецпольськийДуже звеселився;Зібрав шляхту всю докупиТа й ну частовати.Зібрав Тарас козаченьків —Поради прохати:«Отамани товариші,Брати мої, діти!Дайте мені порадоньку,Що будем робити?Бенкетують вражі ляхи —Наше безголов'я».«Нехай собі бенкетують,Нехай на здоров'я!Нехай, кляті, бенкетують,Поки сонце зайде,А ніч-мати дасть пораду,Козак ляха знайде».
Лягло сонце за горою,Зірки засіяли,А козаки, як та хмара,Ляхів обступали.Як став місяць серед неба,Ревнула гармата;Прокинулись ляшки-панки —Нікуди втікати!Прокинулись ляшки-панки,Та й не повставали:Зійшло сонце – ляшки-панкиПокотом лежали.Червоною гадюкоюНесе Альта вісти,Щоб летіли крюки з поляЛяшків-панків їсти.Налетіли чорні крюкиВельможних будити;Зібралося козачествоБогу помолитись.Закрякали чорні крюки,Виймаючи очі;Заспівали козаченькиПісню тії ночі,Тії ночі кривавої,Що славною сталаТарасові, козачеству,Ляхів що приспала.Над річкою, в чистім полі,Могила чорніє;Де кров текла козацькая,Трава зеленіє.Сидить ворон на могиліТа з голоду кряче…Згада козак гетьманщину,Згада та й заплаче!»Умовк кобзар, сумуючи:Щось руки не грають.Кругом хлопці та дівчатаСлізоньки втирають.Пішов кобзар по улиці —З журби як заграє!Кругом хлопці навприсядки,А він вимовляє:«Нехай буде отакечки!Сидіть, діти, у запечку,А я з журби та до шинку,А там найду свою жінку,Найду жінку, почастую,З вороженьків покепкую».
[6 листопада 1838, С.-Петербург]
Страницаиз230
СкороКнижный режим