ЯКБИ ВИ ПІШЛИ, ПАНИЧІ…
Якби ви пішли, паничі,**Де люде плачуть живучи,То ви б елегій не творилиТа марне бога б не хвалили,На наші сльози сміючись.За що, не знаю, називаютьХатину в гаї тихим раєм.Я в хаті мучився колись,Мої там сльози пролились,Найперші сльози. Я не знаю,Чи єсть у бога люте зло,Що б у тій хаті не жило?А хату раєм називають!Не називаю її раєм,Тії хатиночки у гаїНад чистим ставом край села.Мене там мати повилаІ, повиваючи, співала,Свою нудьгу переливалаВ свою дитину… В тім гаю,У тій хатині, у раю,Я бачив пекло… Там неволя,Робота тяжкая, ніколиІ помолитись не дають.Там матір добрую моюЩе молодую – у могилуНужда та праця положила.Там батько, плачучи з дітьми(А ми малі були і голі),Не витерпів лихої долі,Умер на панщині!.. А миРозлізлися межи людьми,Мов мишенята. Я до школи —Носити воду школярам.Брати на панщину ходили,Поки лоби їм поголили!А сестри! Сестри! Горе вам,Мої голубки молодії,Для кого в світі живете?Ви в наймах виросли чужії,У наймах коси побіліють,У наймах, сестри, й умрете!Мені аж страшно, як згадаюОту хатину край села!Такії, боже наш, ділаМи творимо у нашім раїНа праведній твоїй землі!Ми в раї пекло розвели,А в тебе другого благаєм,
З братами тихо живемо,Лани братами оремоІ їх сльозами поливаєм.А може, й те ще… ні, не знаю,А так здається… сам єси…(Бо без твоєї, боже, воліМи б не нудились в раї голі).А може, й сам на небесиСмієшся, батечку, над намиТа, може, радишся з панами,Як править миром! Бо дивись:Он гай зелений похиливсь,А он з-за гаю виглядаєСтавок, неначе полотно,А верби геть понад ставомТихесенько собі купаютьЗелені віти… Правда, рай?А подивися та спитай!Що там твориться у тім раї!Звичайне, радость та хвала!Тобі єдиному святомуЗа дивнії твої діла!Отим-бо й ба! Хвали нікому,А кров, та сльози, та хула,Хула всьому! Ні, ні, нічогоНема святого на землі…Мені здається, що й самогоТебе вже люди прокляли!
[Перша половина 1850, Оренбург]
___________________
** Якби ви знали, паничі, («Кобзар», Київ, видавничий центр «Просвіта»)
Страницаиз230
СкороКнижный режим