Н. Т
Великомученице кумо!Дурна єси та нерозумна!В раю веселому зросла,Рожевим цвітом процвілаІ раю красного не зріла,Не бачила, бо не хотілаПоглянути на божий день,На ясний світ животворящий!Сліпа була єси, незряща,Недвига серцем; спала деньІ спала ніч. А кругом тебеТворилося, росло, цвіло,І процвітало, і на небоХвалу творителю несло.А ти, кумасю, спала, спала,Пишалася, та дівувала,Та ждала, ждала жениха,Та ціломудріє хранила,Та страх боялася гріхаПрелюбодійного. А силаСатурнова іде та йде,І гріх той праведний плете,У сиві коси заплітай,А ти ніби недобачаєш:Дівуєш, молишся, та спиш,Та матір божію гнівишСвоїм смиренієм лукавим.Прокинься, кумо, пробудисьТа кругом себе подивись,Начхай на ту дівочу славуТа щирим серцем, нелукавоХоть раз, сердего, соблуди.
2 декабря [1860, С.-Петербург]
Страницаиз230
СкороКнижный режим
