ТРИ ЛІТА
І день не день, і йде не йде,А літа стрілоюПролітають, забираютьВсе добре з собою.Окрадають добрі думи,О холодний каменьРозбивають серце нашеІ співають амінь,Амінь всьому веселомуОднині довіка,І кидають на розпуттіСліпого каліку.Невеликії три літаМарно пролетіли…А багато в моїй хатіЛиха наробили.Опустошили убогеМоє серце тихе,Погасили усе добре,Запалили лихо,Висушили чадом-димомТії добрі сльози,Що лилися з КатрусеюВ московській дорозі,Що молилась з козакамиВ турецькій неволі,І Оксану, мою зорю,Мою добру долю,Що день божий умивали…Поки не підкралисьЗлії літа; та все теєЗаразом украли.Жаль і батька, жаль і матір,І вірну дружину,Молодую, веселую,Класти в домовину,Жаль великий, брати мої;Тяжко годуватиМалих діток неумитихВ нетопленій хаті,Тяжко лихо, та не таке,Як тому дурному,Що полюбить, побереться,А вона другомуЗа три шаги продаєтьсяТа з його й сміється.От де лихо! От де серцеРазом розірветься!Отаке-то злеє лихо й зо мною спіткалось:Серце люди полюбилоІ в людях кохалось,
І вони його вітали,Гралися, хвалили…А літа тихенько кралисьІ сльози сушили,Сльози щирої любові;І я прозріватиСтав потроху…Доглядаюсь —Бодай не казати,Кругом мене, де не гляну,Не люди, а змії…І засохли мої сльози,Сльози молодії.І тепер я розбитеєСерце ядом гою,І не плачу, й не співаю,А вию совою.Отаке-то, що хочете,То те і робіте:Чи голосно зневажайте,Чи нишком хвалітеМої думи; однаковоНе вернуться зновуЛіта мої молодії,Веселеє слово.Не вернеться…І я серцемДо вас не вернуся.І не знаю, де дінуся,Де я пригорнуся,І з ким буду розмовляти,Кого розважати,І перед ким мої думиБуду сповідати?Думи мої! літа мої,Тяжкії три літа,До кого ви прихилитесь,Мої слії діти?Не хилітесь ні до кого,Ляжте дома спати…А я піду четвертий годНовий зострічати;Добридень же, новий годеВ торішній свитині,Що ти несеш в УкраїнуВ латаній торбині?«Благоденствіє, указомНовеньким повите».Іди ж здоров, та не забудьЗлидням поклонитись.
22 декабря 1845, Вьюнища
Страницаиз230
СкороКнижный режим