ТА НЕ ДАЙ, ГОСПОДИ, НІКОМУ…
Та не дай, господи, нікому,Як мені тепер, старому,У неволі пропадати,Марне літа коротати.Он піду я степом-лугомТа розважу свою тугу.«Не йди, – кажуть, – з ції хатиНе пускають погуляти».
[Друга половина 1848, Косарал]
Страницаиз230
СкороКнижный режим