10 октября 1845, с. Марьинское
Камень, его же небрегоша зиждущии, сей бысть во главу угла: от Господа бысть сей, й єсть дивен во очесех наших.
Псалом 117. стих 22
«Кругом неправда і неволя,Народ замучений мовчить.І на апостольськім престоліЧернець годований сидить.Людською кровію шинкуєІ рай у найми оддає!Небесний царю! суд твій всує,І всує царствіє твоє.Розбойники, людоїдиПравду побороли,Осміяли твою славу,І силу, і волю.Земля плаче у кайданах,Як за дітьми мати.Нема кому розкувати,Одностайне статиЗа євангеліє правди,За темнії люде!Нема кому! боже! боже!Чи то ж і не буде?Ні, настане час великийНебесної кари.Розпадуться три корониНа гордій тіарі!Розпадуться! БлагословиНа месть і на муки,Благослови мої, боже,Нетвердії руки!»Отак у келії правдивийІван Гус думав розірватьОкови адові!.. і диво,Святеє диво показатьОчам незрящим. «Поборюсь…За мене бог!.. да совершиться!»І в Віфліємськую каплицюПішов молиться добрий Гус.«Во ім'я господа Христа,За нас розп'ятого на древі,І всіх апостолів святих,Петра і Павла особливе,Ми розрішаємо гріхиСвятою буллою сією Рабині божій…»«Отій самій,Що водили по улицяхВ Празі позавчора;Отій самій, що хиляласьПо шинках, по стайнях,
По чернечих переходах,По келіях п'яна!Ота сама заробилаТа буллу купила —Тепер свята!.. Боже! боже!Великая сило!Великая славо! зглянься на людей!Одпочинь од кари у світлому раї!За що пропадають? за що ти караєшСвоїх і покорних і добрих дітей?За що закрив їх добрі очіІ вольний розум окувавКайданами лихої ночі!..Прозріте, люди, день настав!Розправте руки, змийте луду.Прокиньтесь, чехи, будьте люди,А не посмішище ченцям!Розбойники, кати в тіарахВсе потопили, все взяли,Мов у Московії татаре,І нам, сліпим, передалиСвої догмати!.. кров, пожари,Всі зла на світі, войни, чвари,Пекельних мук безкраїй ряд…І повен Рим байстрят!От їх догмати і їх слава.То явна слава… А теперОтим положено конглавом:Хто без святої булли вмер —У пекло просто; хто ж заплатитьЗа буллу вдвоє – ріж хоч брата,Окроме папи і ченця,І в рай іди! Конець концям!У злодія вже злодій краде,Та ще й у церкві. Гади! гади!Чи напилися ви, чи ніЛюдської крові?.. Не мені,Великий господи, простому,Судить великії ділаТвоєї волі. Люта злаНе дієш без вини нікому.Молюся: господи, помилуй,Спаси ти нас, святая сило,Язви язик мій за хули,Та язви мира ізціли.Не дай знущатися лукавимІ над твоєю вічно-славой,Й над нами, простими людьми!..»І плакав Гус, молитву дія,І тяжко плакав. Люд мовчавІ дивувався: що він діє,
На кого руку підійма!«Дивіться, люде: осьде булла,Що я читав…» – і показавПеред народом. Всі здрогнули:Іван Гус буллу розідрав!!Із Віфліємської каплиціАж до всесвітньої столиціЛуна, гогочучи, неслась.Ченці ховаються… Мов кара,Луна в конглаві оддалась,І похилилася тіара!Зашипіли, мов гадюки,Ченці в Ватікані,Шепочеться АвіньйонаЗ римськими ченцями,Шепочуться антипапи,Аж стіни трясутьсяОд шепоту. Кардинали,Як гадюки, в'ютьсяКруг тіари. Та нищечком,Мов коти, гризутьсяЗа мишеня… Та й як паки?Однієї шкуриТака сила… а м'ясива!!!Аж здригнули мури,Як згадали, що у ПразіЗагелкали гусиТа з орлами летять биться…Конглав схаменувся,Зібрав раду. ПоложилиОдностайне статиПротив Гуса. І в КонстанціВсіх ворон скликати!Та стерегти якомогаІ зверху, і здолу,Щоб не втекла сіра птахаНа слав'янське поле.Як та галич поле крила —Ченці повалилиДо Констанця; степи, шляхи,Мов сарана, вкрилиБарони, герцоги і дюки,Псарі, герольди, шинкарі,І трубадури (кобзарі),І шляхом військо, мов гадюки.За герцогинями німота;Хто з соколами на руках,Хто пішки, верхи на ослах —Так аж кишить! все на охоту,Мов гад у ірій, поспіша!О, чеху! де твоя душа??
Дивись, що сили повалило —Мов сарацина воюватьАбо великого Аттілу! 'У Празі глухо гомонять,І цесаря, і Вячеслава,І той собор тисячоглавийУголос лають! Не хотятьПускать в Констанц Івана Гуса!«Жив бог! жива душа моя!Брати, я смерті не боюся!Я докажу отим зміям,Я вирву їх несите жало!..»І чехи Гуса проводжали,Мов діти батька…Задзвонили у КонстанціРано в усі дзвони.Збиралися кардинали,Гладкі та червоні,Мов бугаї в загороду,І прелатів лава.І три папи, і баронство,І вінчані глави;Зібралися, мов іудиНа суд нечестивийПротив Христа. Свари, гомін,То реве, то виє,Як та орда у таборіАбо жиди в школі…І – всім разом заціпило!..Мов кедр серед поляЛиванського, – у кайданахСтав Гус перед ними!І окинув нечестивихОрліми очима.Затрусились, побіліли,Мовчки озиралиМученика. «Чого мене —Чи на прю позвали?Чи дивиться на кайдани??»«Мовчи, чеше смілий…» —Гадюкою зашипіли,Звіром заревіли.«Ти єретик! ти єретик!Ти сієш розколи!Усобища розвіваєш,Святійшої волі —Не приймаєш…»– «Одно слово!»«Ти богом проклятий!Ти єретик! ти єретик!..Ревіли прелати. Ти усобник!..»
– «Одно слово».«Ти всіми проклятий!..»Подивився Гус на папиТа й вийшов з палати!..«Побороли! побороли!» —Мов обеленіли.«Автодафе! автодафе!..» —Гуртом заревіли. І цілу ніч бенкетовалиЧенці, барони… всі пилиІ, п'яні, Гуса проклинали,Аж поки дзвони загули. І світ настав…Ідуть молитьсяЧенці за Гуса.З-за гориЧервоне сонце аж горить.І сонце хоче подивиться,Що будуть з праведним творить?!Задзвонили в усі дзвони,І повели ГусаНа Голгофу у кайданах.І не стрепенувся…Перед огнем; став на йомуІ молитву діє:«О, господи милосердий,Що я заподіявОцим людям? твоїм людям!За що мене судять!За що мене розпинають?Люди! добрі люди!Молітеся!.. неповинні– І з вами те буде!Молітеся! люті звіріПрийшли в овніх шкурахІ пазурі розпустили…Ні гори, ні муриНе сховають. РозіллєтьсяЧервонеє мореКрові! крові з дітей ваших.О, горе! о, горе!Онде вони! в ясних ризах.Їх лютії очі…Уже крові…» – Пали! пали!..»«Крові! крові хочуть!Крові вашої!..» – і димомПраведного вкрило.«Молітеся! молітеся!Господи, помилуй,Прости ти їм, бо не знають!..»Та й не чути стало!Мов собаки, коло огнюКругом ченці стали —Боялися, щоб не виліз
Гадиною з жаруТа не повис на короніАбо на тіарі.Погас огонь, дунув вітерІ попіл розвіяв. І бачили на тіаріЧервоного зміяПрості люде. Пішли ченціЙ Tedeum співали,Розійшлися по трапезахІ трапезувалиІ день і ніч, аж попухли.Малою сім'єюЗійшлись чехи, взяли земліЗ-під костра і з неюПішли в Прагу. Отак ГусаЧенці осудили,Запалили… та божогоСлова не спалили,Не вгадали, що вилетитьОрел із-за хмариЗамість гуся і розклюєВисоку тіару.Байдуже їм, розлетілись,Мов тії ворони,З кровавого того свята.Ченці і барониРозвернулись у будинкахІ гадки не мають —Бенкетують та інколи Tedeum співають.Все зробили… Постривайте!Он над головоюСтарий Жижка з ТабороваМахнув булавою.
10 октября 1845, с. Марьинское
Страницаиз230
СкороКнижный режим