ЛІЧУ В НЕВОЛІ ДНІ І НОЧІ (ДРУГА РЕДАКЦІЯ)
Лічу в неволі дні і ночі,І лік забуваю.О, господи, як то тяжкоТії дні минають.А літа пливуть меж ними,Пливуть собі стиха,Забирають за собоюІ добро і лихо!Забирають, не вертаютьНіколи нічого!І не благай, бо пропадеМолитва за богом.Каламутними болотами,Між бур’янами, за годамиТри года сумно протекли.Багато дечого взялиЗ моєї темної комориІ в море нишком однесли.І нишком проковтнуло мореМоє не злато-серебро —Мої літа, моє добро,Мої літа, мої печалі,Тії незримії скрижаліНезримим писані пером.Нехай гнілими болотамиТечуть собі між бур’янамиЛіта невольничі. А я!Такая заповідь моя!Посижу трошки, погуляю,На степ, на море подивлюсь,Згадаю дещо, заспіваю,Тай знов мережать захожусьДрібненько книжечку. Рушаю.Мі заспівали, розійшлись,Без сльоз і без розмови.Чи зійдемося ж знову?Чи заспіваємо коли?А оже, й те… Та де? Якими?І заспіваємо яку?Не тут, і певне, не такими!І заспіваєм не таку!І тут невесело співали,Бо й тут невесело було,Та все-таки якось жилось,Принаймні вкупі сумували,Згадавши той веселий край,І Дніпр той дужий, крутогорий,І молодеє теє горе!І молодий той грішний рай!
[Січень-квітень 1850, Оренбург]
DUBIA (АВТОРСТВО НЕ ДОВЕДЕНЕ)* * *Нудно мені, тяжко – що маю робити?Молитися богу? Так думка не та!Не рад би єй-богу, не рад би журитись,Та лихо спіткало, а я сирота.Нема кому в світі порадоньки дати,Нема з ким прокляту журбу поділить,Ніхто не пригорне, як рідная мати,Ніхто не спитає: «Що в тебе болить?»Зелена діброва – та що мені з того,Що вона зелена в чужому краю!..Цураються люди мене, як чужого,А чи привітають – жалю завдають!Вони п’ють, гуляють, у них доля дбає,А в мене немає – сміються мені:«Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!»Ледащо?..А за що!.. Що на чужині!Гуляйте, глузуйте – ваша доля мати,А мені меж вами немає де стать.Я в сірій свитині, ви пани багаті,Не смійтеся ж з мене, що я сирота!Прибуде година, коли не загину —Меж вами, панами, недоля моя, —Полину, побачу свою Україну:То ненька рідненька, то сестри стоять —В степу при дорозі – високі могили…Отам моя доля, там світ божий милий!
Нудно мені, тяжко – що маю робити?Молитися богу? Так думка не та!Не рад би єй-богу, не рад би журитись,Та лихо спіткало, а я сирота.Нема кому в світі порадоньки дати,Нема з ким прокляту журбу поділить,Ніхто не пригорне, як рідная мати,Ніхто не спитає: «Що в тебе болить?»Зелена діброва – та що мені з того,Що вона зелена в чужому краю!..Цураються люди мене, як чужого,А чи привітають – жалю завдають!Вони п’ють, гуляють, у них доля дбає,А в мене немає – сміються мені:«Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!»Ледащо?..А за що!.. Що на чужині!Гуляйте, глузуйте – ваша доля мати,А мені меж вами немає де стать.Я в сірій свитині, ви пани багаті,Не смійтеся ж з мене, що я сирота!Прибуде година, коли не загину —Меж вами, панами, недоля моя, —Полину, побачу свою Україну:То ненька рідненька, то сестри стоять —В степу при дорозі – високі могили…Отам моя доля, там світ божий милий!
[1837]
* * *
Не журюсь я, а не спитьсяЧасом до півночі,Усе світять ті блискучіТвої чорні очі.Мов говорять тихесенько:«Хоч, небоже, раю?Він у мене тут, у серці».А серця немає,Й не було його ніколи,Тільки шматок м’яса…Нащо ж хороше і пишноТак ти розцвілася?Не журюсь я, а не спитьсяЧасом і до світа,Усе думка побиває,Як би ж так прожити,Щоб ніколи такі очіСерця не вразили.
[Квітень-вересень 1846]
* * *
Вип’єш перву – стрепенешся,Вип’єш другу – схаменешся,Вип’єш третю – в очах сяє,Дума думу поганяє.
[Січень 1847].
Электронная книга издана «Мультимедийным Издательством Стрельбицкого», г. Киев. С нашими изданиями электронных и аудиокниг Вы можете познакомиться на сайте www.audio-book.com.ua. Желаем приятного чтения! Пишите нам: audio-book@ukr.net
Страницаиз230
СкороКнижный режим