ДУРНІ ТА ГОРДІЇ МИ ЛЮДИ…
Дурні та гордії ми людиНа всіх шляхах, по всій усюді,А хвалимось, що ось-то миІ над землею, і водоюІ од палат та до тюрмиУсе царі, а над собоюАж деспоти – такі царі,І на престолі і в неволі.І все то те по добрій волі,По волі розуму горить,Як той маяк у синім морі,Чи те… в житейськім. Само такУ нас у костяній коморіГорить розумний той маяк,А ми оливи наливаємТа байдуже собі співаєм —Чи то в годину, чи в напасть.Орли, орли ви сизокрилі,Поки вам лихо не приснилось,Хоч невеличке, хоч на час!А там – під лавою в шиночкуСховаєтесь у холодочку.Огонь небесний той погас,І в тую костяну коморуПолізли свині ізнадвору,Мов у калюжу, та й сопуть.І добре роблять, що куютьНа руки добрії кайданиТа чарки в руки не даютьАбо ножа, а то 6 зараніГарненько з лиха б напились,А потім з жалю заридалиТа батька, матір проклялиІ тих, що до хреста держали.А потім ніж – і потеклаСвиняча кров, як та смола,З печінок ваших поросячих.А потім…
[Перша половина 1849, Косарал]
Страницаиз230
СкороКнижный режим
