Я дуже довго тягнула з оцінкою цієї книжки, дуже довго вагалася про те, що саме необхідно написати у рецензії. В принципі, так само довго я й читала цю книжку. Я починала її разів з 10 і кожен раз щось зупиняло мене і я відкладувала її у сторону. Але ж це бестселлер! Має сподобатися! Люди верещать від захвату, та ще й така гарна обкладинка! І ось ця книга потрапляє до мене у книжковому флешмобі 2017. Робити нічого, треба братися і читати. Я надихнулася настільки, що навіть купила собі паперовий варіант книжки, відклала ближче до зими, щоби читати на різдвяні канікули і ось почалася моя подорож.
Вона закінчилася під кінець грудня і я зітхнула з полегшенням. От скільки не кажи собі, що мітка "бестеселлер" нічого не означає, а все одно кожного разу здається, що то я на голову прибита і щось не розумію. Читаючи рецензії опісля читання я зрозуміла, що не одна така і тепер можу висловити висновки.
Тринадцята казка - книжка не про здорових людей. Занадто багато персонажів тут не товаришують зі своїми мізками, інакше я не можу пояснити усю ту байду, шо тут коїться.
Віда Вінтер - така таємнича, шо госпаді ти боже мой. Вона може стати непритомною лише від одних згадок про минуле. І шо треба робити у такому разі? Правильно! Кликати до себе дівчину, щоби та написала її автобіографію.
Дівчина Маргарет Лі страждає, на мій погляд, якимось ступенем дібілізму, інакше як пояснити те, шо вона жила собі, нікого не чіпала довгі роки, а потім випадково дізналася про те, шо в неї була сестра-близнючка, яка померла, і все. Понєслось-поєхало - привиди у дзеркалах, вікнах, склі (якого тут до речі так багато, шо вистачило б на багатоповерхівку для всіх страждаючих дітей Африки, ну то далі), вона страждає день і ніч, день і ніч, усю книгу. Якась ненормальна, серйозно. Від усих її сопель-слюнєй книжка видається сірою, незатишною, ніби сама Діана писала її і плакала. Може вона писала 13 казку поки її лупили лозиною - тоді нарешті щось прояснюється.
Кожен другий персонаж у книжці переймається своїм минулим настільки, що хочеться жбурляти у них камінням, ви шо, ідіоти? Ви губите собі життя самими згадками про те, що пройшло, і доводите цим усю книжку до вищого ступеню абсурдності.
У книжці багато, ну дуже-дуже, дуже-дуже-дуже багато описів пейзажів, будинків, штор, склянок, гівна, сечі, крові, волосся. Краще б Діана так ретельно думала про історію і її кінцівку, але то, мабуть, для автора бестселлеру було заважко. Зате описати інцестовану притрушену на всю голову сімейку - ні.
Знаєте, я тут нещодавно закінчила дивитися серіал "The Pretty Little Liars", від кінцівки якого я плювалася ще з неділю, того шо дивитися серіал 4 роки задля того, щоби дізнатися у кінці, що у всьому винувата зла сестра-близнюк - вище усіляких сил.
Невже сучасні автори ще й досі не вкурили, що не можна просто так взяти і додати до розповіді ще одного персонажа і звалити все на нього? Це тупо! Це як відповідь "На все воля Божа" на будь-яке запитання. Це так не працює. Не можна 400 сторінок описувати фіраночки, а потім гепнути близнюка з усією виною, а потім всі жили довго і щасливо.
Це капець. Такий капець, що заберіть в мене хтось цю книжку за 50 гривень і забуду про неї як про страшний сон.
1 із 5.