Хазяїн

Браво Ивану Карповичу за такую ​​чудесную книгу (пьесу)!!! Я просто в восторге !.. Как всегда украинский колорит, нераздельное любви и трагизм - все это в одной книге. Сначала пьеса показалась неинтересной и однотипной, но по мере продвижения сюжета все менялось. И уже в финале это была настоящая фантастика , читая его я переполнился эмоциями, не знаю почему то так разволновался что было даже трудно читать. Рассказ вращается вокруг трех главных героев книги и образует, как бы, любовный треугольник, в котором главный герой Игнат не может выбрать с кем провести ему всю свою жизнь. Ради мести Варьке , прошлой любви Игната , к которой еще не угасла его любовь , он женится на , влюбленной в него, Софии. Хотя он сначала также влюбляется в нее, но через несколько месяцев эта любовь згасает и он начинает изменять ей с той же Варькой. Конец пьесы печален...

Худшим героем книги, по моему мнению, является не Варька которая спокушила Гната, а его мать, которая всегда недолюбливала, использовала и ругала Софию. Я думаю, что в смерти Софии есть именно ее вина. София вообще у меня вызывает большую симпатию: это милая, преданная, трудолюбивая и любящая девушка, которая до последнего верила Игнату. В целом книга очень хорошая и интересная.

P.S Советую читать книгу тем, кто любит неожиданные окончания, потому что даже я не ожидал такой смены событий как здесь.

Прочитано за якусь годину, а скільки користі: і до ЗНО підготовка, і цікавий сюжет про дворянина, що не відбувся. Найбільше з усіх у трагікомедії сподобався образ Омелька - слуги Мартина Борулі. А від головного героя навпаки не в захваті. У цьому ж і полягає задумка Івана Карпенка-Карого. Думаю, у театрі було б цікаво спостерігати за дійством. При нагоді варто відвідати постановку "Мартина Борулі". Після прочитання висновок такий: кожному треба йти власним шляхом, керуючись передусім покликанням, а не облудними примарами фантазії, які і привели Борулю до такої неприємної історії з насправді непотрібним для нього дворянством.

Не скажу, що це був великий шедевр, але не поганий, не поганий. Читати можна! Мене тільки дивує людська сутність, невже на Україні завжди були хабарники, продихвісти і шахраї? Все це ще почалося до революції. До цього я думав, що це прийшло к нам в знак швидкої свободи, яка вдарила нам в голову під час Перебудови і ми від неї "офегели", але ні, це почалося давним-давно і навіть радянські часи нічого змінити не змогли, як там би не казали. Кінцівка, мене, не радує, дуже не радує, це не кінцівка, вона мені не сподобалася, нехай він хоча би, той Пузир у кінці помер, чи що, а то тільки прогнозами там все наробило і сидіть думайте-гадайте, як в них доля далі повернулася. Не люблю я таких творів, не люблю, просто не люблю. Жахлива кінцівка, але суть та ідея мені зрозуміла, але ця кінцівка все знищила, ось так, любі друзі, ось так.