Цитаты из книги A Tree Grows in Brooklyn

Кейті вийшла за Джонні, бо їй подобалося, як він співає, танцює та одягається. Та вона збиралася по одруженні переробити все це в ньому. Вельми по-жіночому!

Поки читала в абсолютній гармонії з навколишнім світом, почуваючись так, як може почуватися лише маленька дівчинка, коли залишається вдома наодинці з чудовою книжкою і мисочкою вафель, тіні від листочків видовжилися, сонце перемістилося ближче до зеніту.

Як там казала бабуся Роммелі? “Дивися на все так, наче бачиш це вперше чи востаннє. Тоді відпущений тобі на землі час сповниться благодаттю”».

«“Востаннє” — хоч би про що йшлося — завше має присмак смерті. Так, як я бачу зараз цю річку, цей хмарочос і це величне місто, — думала Френсі, — більше не бачитиму їх ніколи. Востаннє все бачиться особливо виразно, об’ємно, неначе за спиною вмикається потужний прожектор. А сумуєш тому, що не сподобилася цю магічну красу всотати в мозок і душу, поки кожен Божий день мала на те час.

Фрэнси медленно ела и думала: «Что ж, миссис Макгэррити хорошая. И мистер Макгэррити хороший. А друг с другом им, похоже, плохо».

Да, у его отца есть музыкальный талант, но он не принес ему счастья. Только разрушает его. Не умей Джонни петь, люди не звали бы его в компании и не спаивали. Что проку в красивом пении, если и ему, и нам от этого только хуже? С мальчиком все будет по-другому. Он получит образование. Уж я придумаю способ. Джонни осталось недолго быть с нами. Боже правый, когда-то я любила его так сильно – и сейчас люблю иногда. Но от него никакой пользы… никакой пользы. Прости меня, Господи, за эти мысли.

– Мы слишком похожи, поэтому не понимаем друг друга – для этого нужно прежде понять себя. Мы

Да, люди обычно так говорят - со временем все забудется, время лечит. Я тоже могла бы так сказать. Но это неправда. Да, ты будешь счастлива снова, даже не сомневайся. Но ты его никогда не забудешь. И каждый раз будешь влюбляться только потому, что другой тебе чем-то напомнит его.

Они могли так беседовать до утра. Папа рассказывал о том, как отработал, каких людей повидал, как они выглядели и о чем говорили. Ноланы никак не могли насытиться жизнью. Они проживали свою жизнь сполна, но им этого не хватало. Им хотелось наполнить себя жизнями всех тех людей, с которыми встречались.

Мама учила: если завелся пенни, не покупай конфет и печенья. Купи яблоко. Но что такое яблоко? Фрэнси считала, что сырая картошка на вкус ничуть не хуже яблока, а ее можно съесть дома бесплатно.

Дай мені радість і дай мені сум.Дай мені холод і дай мені тепло. Дай мені голод і дай мені ріг достатку. Дай мені ходити в лахмітті й красуватися в найрозкішніших шатах. Дай мені бути відданою і бути віроломною.Дай мені бути правдивою і бути брехливою. Дай мені бути праведницею і бути грішницею.Дай мені все,на що я заслуговую.Благаю лиш про одне:благослови кожну хвилину мого життя,наповнивши її змістом.

[...] Even Neeley said it would be a good thing for her to go far off to college she might get rid of her Brooklyn accent that way. But Francie didn't want to get rid of it any more than she wanted to get rid of her name. It meant that she belonged some place. She was a Brooklyn girl with a Brooklyn name and a Brooklyn accent. She didn't want to change into a bit of this and a bit of that.

"Francie! Francie! It's seven o'clock. Get up!" "What for?" "You've got to be at work at eight-thirty." "Tell me something new, Mama." "You're sixteen years old today." "Tell me something new. I've been sixteen for two years now." "You'll have to be sixteen for another year, then." "I'll probably be sixteen all my life." "I wouldn't be surprised."

"Our family used to be like a strong cup," thought Francie. "It was whole and sound and held things well. When papa died, the first crack came. And this fight tonight made another crack. Soon there will be so many cracks that the cup will break and we'll all be pieces instead of a whole thing together. I don't want this to happen, yet I'm deliberately making a deep crack."

They walked briskly, outdistancing loitering kids homeward bound from the junk shops. They looked towards Carney's as they passed Scholes Street and noticed the crowd outside of Cheap Charlie's. "Kids," said Neeley contemptuously, jingling some coins in his pockets. "Remember, Neeley, when we used to go out selling junk?" "That was a long time ago." "Yeah," agreed Francie. It was, in fact, two weeks since they had dragged their last haul to Carney's.