Цитаты из книги Slepenā vēsture

»Да, первое впечатление от Джулиана Морроу — что перед тобой человек исключительной сердечности и доброты. Однако то, что ты называешь его "азиатской безмятежностью", по-моему, всего лишь маска, скрывающая всепоглощающее равнодушие. Он умеет показывать людям их собственное отражение, создавая иллюзию глубокого понимания, в то время как глубины и понимания в нем не больше, чем в зеркале»

— Так, може бути. Не знаю. Просто мені ще ніколи не доводилося зустрічати настільки недалеких і зажерливих скнар. Дивишся на них і думаєш: Боже, яка приваблива сім'я, який у них смак, — а насправді це кагал повних нулів, ніби з реклами. У їхньому будинку є кімната, що зветься кімнатою Gucci.

— Як-як?

— Обшили її всю жахливими панелями в стилі Gucci. Зате потім про них у всіх журналах писали. У House Beautiful навіть присвятили окрему статтю під рубрикою «Декор із родзинкою» чи якось так — ну, це коли тобі доводиться малювати на своїй стелі гігантського омара, аби вони написали про те, що це дуже цікавий і нестандартний хід. — Чарльз закурив. — У цьому вся їхня суть. Поверховість. На фоні всієї сімейки Банні був янголятком, та навіть він...

— Терпіти не можу Gucci, — озвався Френсіс.

— Справді? — подивувався Генрі, виринувши із задуми. — От не думав, мені вони здаються неперевершеними.

— Господь з тобою, Генрі.

— Ну дивись, це страшенно дорого, але водночас потворно, правда? Так, по-моєму, робиться навмисно. А люди купують — суто через власну зіпсутість.

— Не розумію, що тут такого неперевершеного.

— Масштаб. Усе масштабне — неперевершене, — пояснив Генрі.

Я багато міркував про цей пасаж, а також над однією ремаркою, що її якось кинув не хто інший як Банні: «А знаєте, — сказав тоді він, — Джуліан схожий на тих людей, які в коробці з цукерками визбирають свої улюблені шоколадки, а решту покинуть». З першого погляду, це загадкова теза, але мені не вдається придумати кращої метафори на позначення Джуліанової особистості. А ще слова Банні перегукуються із заявою Жоржа Лафорґа, котрий мене якось нею приголомшив, коли я вкотре в його присутності підносив Джуліана до небес. «Із Джуліана, — коротко підсумував він, — ніколи не вийде першокласного науковця тому, що він здатний бачити речі лише з вибіркових позицій».

Я силкувався йому заперечити й поцікавився, що негаразд із вибірковим підходом, якщо при ньому вся увага приділяється тільки двом речам: Мистецтву і Красі. Лафорґ мені відказав: «У любові до Краси немає нічого поганого, та Краса, якщо не єднається з чимось більш значущим, завжди поверхнева. І мова не про те, що ваш Джуліан концентрує увагу на певних піднесених аспектах; проблема в тому, що він свідомо нехтує іншими, не менш важливими речами».

Я прощал его снова и снова, и всякий раз побуждал меня к этому пустяк: взгляд, жест, наклон головы. В такие моменты казалось, что бы он там ни делал, на него невозможно злиться. Увы, именно эти моменты он зачастую и использовал для нападения. Он сидел с самым приветливым видом, как всегда болтая о чем-то без умолку, а потом, не меняясь в лице, откидывался на спинку стула и выдавал что-нибудь настолько чудовищное, настолько подлое и обескураживающее, что я в сердцах клялся никогда этого не забывать и ни за что не прощать. Клятву эту я нарушал бессчетное число раз.