Цитаты из книги Русалочка

— У кожної людини свої зірки. Одним — тим, хто мандрує, вони вказують шлях. Для інших це просто маленькі вогники. Для вчених вони як загадки, які треба розв’язати. Для мого ділка вони — золото. Але для всіх цих людей зірки німі. А в тебе будуть зовсім особливі зірки…

Якщо ти любиш квітку, що росте десь на далекій зірці, тобі хочеться вночі дивитися в небо. Всі зірки розквітають.

Він не відповів на жодне моє запитання, але ж коли червонієш, це означає «так», правда?

На твоїй планеті, — сказав Маленький принц, — люди можуть виростити в одному саду п'ять тисяч троянд… І не знаходять того, що шукають…

— Швидкі поїзди геть переповнені людьми, але вони й самі не усвідомлюють, чого шукають, — сказав Маленький принц. — Тому вони не знають спокою, кидаються на всі боки…

Ліхтарики треба берегти, адже порив вітру може їх згасити…

— Справді, — сказав я. — хай там що — будинок, зірки або пустеля, — але все, що в них є прекрасного, очима не побачиш.

Зорі такі гарні, бо десь там є квітка, хоч її і не видно…

Ось мій секрет, він дуже простий: пильним може бути лише серце. Найголовнішого очима не побачиш.

— Я буду плакати за тобою, — зітхнув лис.
— Ти сам винен, — сказав Маленький принц. — Я ж не хотів, щоб тобі було боляче, ти сам забажав, щоб я тебе приручив…

Слова тільки заважають розуміти один одного.

— Пізнати можна лише того, кого приручиш, — сказав лис. У людей бракує часу щось пізнавати. Вони купують все готове у торгівців. Але ж де такі торгівці, що продавали б друзів? От тому люди і не мають друзів. Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене!

Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, такий самий, як сто тисяч інших хлопчиків. І ти мені не потрібен. І я тобі теж не потрібнен. Я для тебе тільки лис, такий самий, як сто тисяч інших лисів. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у цілому світі…

«От би вона розсердилася, якби побачила їх! — подумав Маленький принц. — Вона б страшенно закашлялся і вдала, що помирає, аби лишень не виглядати смішною. А мені довелося б доглядати за нею, як за хворою, адже інакше вона і справді б померла, аби лише дошкулити мені…»

«Яка дивна планета! — Подумав Маленький принц. — Зовсім суха, вся в голках і солона. А людям бракує уяви. Вони тільки повторюють те, що їм скажеш… Вдома у мене була квітка, моя краса і радість, і вона завжди говорила до мене першою».

«З такої високої гори я відразу побачу всю планету і всіх людей». Але побачив лише скелі — гострі і тонкі, як голки.

— Люди? О, справді… Їх лише, здається, всього шість або сім. Я бачила їх багато років тому. Але де їх шукати — хто ж тепер скаже. Їх жене вітром. У них немає коренів, це дуже незручно

— Мені шкода тебе, — продовжувала змія. — Ти такий уразливий на цій Землі, жорсткій як граніт. Того дня, коли ти засумуєш за покинутою планетою, я зможу тобі зарадити. Мені це під силу…

— А де ж люди? — знову заговорив нарешті Маленький принц. — Адже у пустелі самотньо…
— З-поміж людей теж самотньо, — підмітила змія.