Цитаты из книги Алхимик

Мир говорит на многих языках.

Добиться воплощения своей судьбы — это единственная подлинная обязанность человека.

Я хочу знать, что со мной будет, потому что я человек. А люди зависят от своего будущего.

Хоч би що людина робила на Землі, вона завжди грає роль в Історії світу. І зазвичай вона про це знає.

Нікому не вдається втекти від свого серця. Тому краще послухати, що воно каже. Щоб воно ніколи не завдало удару, якого ти не чекаєш.

Якщо ти, можеш завжди залишатися в теперішньому часі, то ти чоловік щасливий.

Ми досягаємо істини лише тоді, коли спочатку заперечуємо її у глибині своєї душі, ми не повинні втікати від власної долі, рука Бога є нескінченно щедрою попри Його суворість.

Коли ти чогось хочеш, то весь Усесвіт допомагає тобі, щоб ти здійснив своє бажання.

Життя притягує життя

Тому що живу я не в минулому і не в майбутньому, а тепер, і тільки ця хвилина мене й цікавить. Якби ти завжди міг залишатися в теперішній миті, ти був би найщасливішим серед смертних.

«Кожен має свій спосіб до науки, — думав він. — Мені його спосіб не підходить, а йому — мій. Але обидва ми шукаємо свій Шлях, і вже цього досить, щоб я поважав таку людину».

все на світі — різні прояви одного й того самого.

— От бачиш, що рухає світом, — сказав Ан­глієць. — В алхімії це називається Душею Світу.
Коли чогось бажаєш усією своєю душею, то при­лучаєшся до Душі Світу. А в ній сила величезна.

От тоді й відкрився мені сенс слів Аллаха: не треба боятись невідомого, бо кожна людина здатна здобути те, чого вона хоче, знайти необхідне.

хоч би скільки кружляв та міняв напрямки караван, зреш­тою він неухильно просувався до своєї цілі.

Власна впевненість вразила його самого: може, й він уже опанував Загальну Мову і знає тепер про всіх на світі, що з ними робиться й що станеться?
«Передчуття» — так називала цей дар його мати.
Тепер він розумів, що то за дар: швидке занурення душі у всесвітній потік життя, де всі людські долі пов’язані між собою. Нам дано знати все, бо все вже записано.

Вівці, як і кожен, хто мандрує від місця до місця, знають, що розлуки неминучі.

Він і сам не раз, задивившись на море або в вогонь, годинами не міг вимовити й слова, ні про що не думав і ніби розчинявся в незмірній силі стихії.

У нього вітер у кишені, зате є віра в життя. Цієї ночі він вибрав собі долю шукача пригод — і тепер буде одним із тих, про кого читав у книжках.

Сантьяго раптом усвідомив, що можна дивитися на світ очи­ма нещасної жертви шахрая й злодія, але можна й очима відважного шукача скарбів та пригод!