Цитаты из книги Кайдашева сім'я

• А це, дівко, що таке? - крикнула мати з воза. - Чи ти п'яна, чи твереза, що поперекидала серед двору глиняники?

Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку

Потiм вона викликала Кайдашиху в сiни i звелiла ïй утопить в горiлцi маленьке цуценя, намочить в тiй горiлцi на три днi оселедця i дати ту горiлку Кайдашевi на похмiлля.

Побачиш, краси на тарілці не краять! Чорними бровами не нап'єшся й не наїсися.

Та як звуть вас, мої дітоньки? - жартував Микола. - Коли б не позабуватись та часом не вбрехаться

Прощайте, рідні пороги, де походжали мої ноги!

Нащо то одному чоловікові так багато хліба? Господи! Чи вже ж він поїсть оце все?

Вони тільки знали, що там написано все по-божому, а що й до чого написано, того й сам Микола не тямив

Микола пізнав дівчину й не впізнав

...Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть...

Воля, бач, дорога річ; за неї варт дорого заплатить

Нимидора справила сирітське весілля без батька й прийняла зятя в прийми в свою хату.

 — Якого ти вєроісповєданія? — питав далі суддя по-великоруській.  — Бассарабського, — сказав Микола, не зрозумівши слів судді й думаючи, що він його питає про губернію.  — Я не про те питаю. До якої церкви ти ходиш? — питав далі суддя.  — Часом ходжу до кривдянської, а часом до акерманської, як трапиться.  — Та не про те мова мовиться. Якої ти віри? — питав суддя вже сердито.  — Якої ж я віри... християнської, такої, як і люди, — сказав Микола.

В той час в Кривді і в інших акерманських селах, по книжках, померла велика сила народу. Помер і невмирущий Посмітюх з усіма синами, братами й з небожами, та ще й в один день, а Кишинівська консисторія, роздивляючись книги, перелякалась од такої страшної пошесті та помірку в Акермані і в цілій Бассарабії. Пішла навіть чутка, що знов прокинулась на Бассарабії бендерська чума.

Проти сонця павутиння лисніло, наче легка літня біла хмара порвалася на небі, розпалась на нитки, на тонкі пасма та й полетіла на землю.

Твоє ласкаве слово, твої карі очі чогось ніби стають мені за матір, за брата, за все, що було мені на світі найлюбіше, наймиліше.