Цитаты из книги Пигмалион. Пьесы

Когда эти простые люди видели в церквах разбитые статуи, им говорили, будто это дело рук безбожников и мятежников, а не фанатиков (как это было в действительности!), стремившихся изгнать из храмов суету, плоть и дьявола, и отчасти - восставшего люда, доведенного до невыносимой нищеты, ибо храм давно стал пристанищем воров. Но все столь тщательно скрываемые в истории церкви грехи и искажения правды перелагались на плечи театра - на это душное, неуютное, мучительное место, где мы терпим столько неудобств в слабой надежде получить немного пищи для наших изголодавшихся душ.

КОММЕРЦИЯ В ТЕАТРЕ Веллингтон сказал когда-то, что армия передвигается на брюхе. Так и лондонский театр. Прежде чем действовать, человек должен поесть. Прежде чем играть в пьесе, он должен уплатить за помещение. В Лондоне нет театров для блага народа: их единственная цель - приносить владельцу возможно более высокую ренту. Если квартиры, схожие с соседними, и кровати, похожие на соседские, приносят на две гинеи больше, чем Шекспир,- побоку Шекспира, в дело вступают кровати и квартиры. Если бессмысленная стайка хорошеньких девочек и комик перевешивают Моцарта - побоку Моцарта.

Гектор. Вы не богема. Но и пуританского в вас ничего нет. Живое и властное Очарование – вот ваша сила. Скажите, какого рода женщиной вы сами себя считаете?
Леди Эттеруорд. Я светская женщина, Гектор. И уверяю вас, если только взять на себя труд вести себя всегда совершенно корректно и говорить всегда только пристойные вещи, то в остальном вы вольны поступать как вам угодно. Плохо воспитанная, распущенная женщина просто не может иметь успеха. Плохо воспитанный, распущенный мужчина никогда не может подойти ни к одной достойной женщине.
Гектор. Теперь я понимаю. Вы не богема. И вы не пуританка. Вы опасная женщина.
Леди Эттеруорд. Напротив. Я безопасная женщина.
Гектор. Вы чертовски пленительная женщина. Заметьте я отнюдь не ухаживаю за вами. Я не люблю чувствовать себя плененным. Но если вы намерены остаться у нас, то конечно, вам лучше знать, что я думаю о вас.

П'ять хвилин тому ви ж були, мов жорно на моїй шиї. А тепер ви дужі, неначе вежа, немов бойовий корабель! Ви та я, та Пікерінг — буде нас троє заклятих самітників замість якихось там двох чоловіків і дурного дівчиська.

Вертається місіс Гіггінс, вбрана для церемонії. Елайза враз робиться холодна й елегантна.

-Місіс Гіггінс: Карета чекає, Елайзо. Ви готові?

-Лайза: Цілком. Професор теж буде там?

-Місіс Гіггінс: Звісно, що ні, він-бо не вміє поводитися в церкві. Всякчас відпускає зауваження щодо священикової вимови.

-Лайза: Тоді я більше не побачу вас, професоре. На все добре! (Прямує до дверей.)

-Гіггінс: А ви ніколи не питали самі себе, чи я зможу обійтися без вас?

-Лайза(серйозно): Не старайтеся перехитрувати мене. Таки доведеться вам обходитися без мене.

-Гіггінс (зверхньо): І обійдусь. Без усіх обійдуся. Я маю свою власну душу — мою іскру божественного вогню. Але (з несподіваним смиренням) мені бракуватиме вас, Елайзо. (Сідає біля неї на отоманку.) Мене дечого навчили ваші ідіотські ідеї — признаюся в цьому покірливо і вдячно. А ще я звик до вашого голосу й вигляду. Вони мені, як-не-як, подобаються.

-Лайза: Ну, перше є у вас на фонографі, а друге — в альбомі з фотографіями. Коли знудьгуєтеся без мене, можете увімкнути машину. У машини немає почуттів, їй не можна завдати болю.

-Гіггінс: Але мені не увімкнути вашої душі. Лишіть мені вашу душу, а голос та обличчя можете забрати геть. Вони — не ви.

Гіггінс (осміхаючись трохи присоромлено). Не у всьому приймаючи це порівняння, скажу, Елайзо: так, це правда, ваш батько не сноб, і він чудово почуватиметься будь-де в житті, хоч би куди його прикликала химерна його доля. (Поважно.) Великий секрет, Елайзо, полягає не в тому, щоб мати погані чи добрі там манери, чи взагалі якість особливі манери, а щоб бути на один манер з усіма людськими душами; коротше, поводитися так, ніби ти на небі, де немає пасажирів третього класу й панує всезагальна рівність.