Цитаты из книги Хазяїн

Ето ви шуткуєте!.. Ето ви говорітє по той простой причині, что мало знаєте мєня; а когда війдєтеє замуж, присмотрітесь і апробуєте - как пишется в журналах, - тогда другоє скажете!.. А тепер заключим наш разговор поцілуєм, как жених і невєста...

Зразу збрила!..

- У нас многія баришні од мене тають, і ви розтаїте.

• А чого мені таять, я не сніг.
• Ну, розтопитесь...
• Борони Боже! Хіба я смалець?

У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові.

Тату, багатство душі не має і не буде себе почувать нещасним, у кого б в руках не опинилось, а я маю живу душу, котрій натурально бажати буть щасливою з тим, кого любиш! А коли вам жаль вашого добра, нехай воно буде при вас, мене ж віддайте отак, як я стою, за Івана Миколайовича, і ми будемо щасливі! Чого ж ще треба?

Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов`язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!...

Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!.. (Мартин)

"Якщо наше не в лад, то ми з своїм назад!"

У чиновників у кожного є діло до жида!

Жид мудрує, як би кого надуть, А як надує, зараз простує на другий путь. Тим він живе, тим він і дише, Що повсякчас векселя пише.

"Кланяйся своєму панові, скажи, щою не ждали мене більш ніколи... Я, - каже, - пошуткував..."

Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть.

Як море зрадливе сьогодня на лонi своїм гойдає тихо байдак i мов присипляє пливця, а завтра в мент один скаженiє i б'є на трiски той самий байдак i топить у хвилях своїх навiсних необачного пливця - отак i народ: коли розiрве ланцюг покори, подiбен морю навiсному!

Зрада, як гадюка, пiдкрадається i вкусить!

Найбiльша ж кривда в тiм, що не однаковий для всiх закон, а справжнього суда зовсiм нема, i той, хто дужчий, чужеє право зневажа...

Iсторiя складається з помилок, i коли тi, що на чолi стоять народу, свої помилки поправляють бажанням стать на певний шлях, - вони достойнiї сини отчизни!

Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усі торгують, а покупателі только глазамі купують, і торговлі нема - один убиток.

Любов — ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она!

І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!

Микола (оглядається). Марисю!
Марися. Чого?
Микола (підходе). Не будеш сердиться, я тебе поцілую?
Марися. Ну, мерщій!
Микола цілує її раз, хоче ще, Марися одводить його.
Годі! (На відході.) А то ти до весілля націлуєшся, а послі обридну. (Пішла.)