Хазяїн

Браво Ивану Карповичу за такую ​​чудесную книгу (пьесу)!!! Я просто в восторге !.. Как всегда украинский колорит, нераздельное любви и трагизм - все это в одной книге. Сначала пьеса показалась неинтересной и однотипной, но по мере продвижения сюжета все менялось. И уже в финале это была настоящая фантастика , читая его я переполнился эмоциями, не знаю почему то так разволновался что было даже трудно читать. Рассказ вращается вокруг трех главных героев книги и образует, как бы, любовный треугольник, в котором главный герой Игнат не может выбрать с кем провести ему всю свою жизнь. Ради мести Варьке , прошлой любви Игната , к которой еще не угасла его любовь , он женится на , влюбленной в него, Софии. Хотя он сначала также влюбляется в нее, но через несколько месяцев эта любовь згасает и он начинает изменять ей с той же Варькой. Конец пьесы печален...

Худшим героем книги, по моему мнению, является не Варька которая спокушила Гната, а его мать, которая всегда недолюбливала, использовала и ругала Софию. Я думаю, что в смерти Софии есть именно ее вина. София вообще у меня вызывает большую симпатию: это милая, преданная, трудолюбивая и любящая девушка, которая до последнего верила Игнату. В целом книга очень хорошая и интересная.

P.S Советую читать книгу тем, кто любит неожиданные окончания, потому что даже я не ожидал такой смены событий как здесь.

Прочитано за якусь годину, а скільки користі: і до ЗНО підготовка, і цікавий сюжет про дворянина, що не відбувся. Найбільше з усіх у трагікомедії сподобався образ Омелька - слуги Мартина Борулі. А від головного героя навпаки не в захваті. У цьому ж і полягає задумка Івана Карпенка-Карого. Думаю, у театрі було б цікаво спостерігати за дійством. При нагоді варто відвідати постановку "Мартина Борулі". Після прочитання висновок такий: кожному треба йти власним шляхом, керуючись передусім покликанням, а не облудними примарами фантазії, які і привели Борулю до такої неприємної історії з насправді непотрібним для нього дворянством.

"Хазяїн" - комедія корифея українського театру на тему стяжательства. Це щось на зразок комедії "Гроші"-2 (якщо говорити словами сучасної молоді). Головний герой, Терентій Пузир (один із персонажів дуже колоритно називає його Терешком), на відміну від Герасима Калитки, головного героя комедії "Сто тисяч" , не просто готовий на нечесні вчинки, щоб досягти багатства - він уже "в темі". Звісно, трошки боїться, але "аби руки і охота, буде зроблена робота". інші сюжетні лінії теж крутяться навколо "хазяйського колеса": крутійство підлеглих, утиски робітників і (куди ж у Івана Карповича без цього) нещасне (через батьківські - Пузиреві - амбіції) кохання.

"Мартин Боруля" - трагікомедія, яка здалася мені веселішою за комедію "Хазяїн". І все завдяки образу наймита Омелька. Він просто неперевершений! Сюжет твору виростає з власної життєвої історії Івана Карпенка-Карого - його батько намагався добитися дворянського титулу, та все перекреслила одна маленька літера. Дворянство у цьому творі в чомусь близьке Мольєровому "Міщанину-шляхтичеві" , адже є міфом про краще життя, але ідейне спрямування українського письменника є значно глибшим: справжній дворянин - це перш за все освіта, а не походження. На цьому й стоїмо))