Цитаты из книги The Magus

Кто крадёт ради хлеба, тот прав, и неправ, кто крадёт ради злата.

– По рукам, – сказала она, когда я осмотрел квартиру и согласился. – Пока платите, живите. Водите кого угодно и когда угодно. До вас тут жил сутенер. Само очарование. На той неделе его сцапали подлые фашисты.
– О господи.
Она указала подбородком:
– Вон те.
Оглянувшись, я увидел на углу двух молодых полицейских.

– Она, правда, сделала нам с вами комплимент, причислив Бога к мужскому роду. Мне-то кажется, она, как все настоящие женщины, знает – любое серьезное определение Бога с необходимостью является и определением матери. Рождающей субстанции. Подчас она рождает самые неожиданные вещи. Ибо религиозный инстинкт – воистину тот инстинкт, который дает нам способность определить, что именно породило ту или иную ситуацию.

Стремление рисковать - последний серьезный изъян рода людского.

– Нас призывает случай. Мы не способны призвать сами себя к чему бы то ни было.
– А избирает кто?
– Случай многолик.

Як же вас пояснити... Якби тут був Моріс, то він сказав би, що секс нічим не відрізняється від інших радощів життя, хіба тільки гостротою насолоди. Що це тільки частина, причому не найважливіша, тих стосунків між людьми, які ми називаємо коханням. Що головна частина - це щирість, це довіра, яку кожне з двох людей плекає у своєму єстві. Або ж у серці - на ваш вибір. І що зрадити по-справжньому - це приховати фізичну зраду. Бо люди, які подарували одне одному кохання, не мають права брехати.

Часто буває, що кохання постає завдяки твоїй здатності кохати, а не завдяки тому, що твоя обраниця варта такого почуття.

[...] ступінь нетактовності жінки в ліжку прямо пропорційний ступіню освіти.

- Невже в такий спосіб належить пізнавати самого себе - одружитися й облаштувати сімейне гніздечко?
- Чому б і ні?
- Постійна робота й будиночок у передмісті?
- Так живе більшість людей.
- Краще вже в могилу лягти.

У неї рідкісний талант - добирати собі геть не тих, що треба, кавалерів.

Іноді буває дуже вульгарно повертатися.

За п'ять секунд не закохаєшся, але цього проміжку часу може вистачити, щоб почати мріяти про кохання [...].

Нас ніби замкнули в камері тортур. Ми ще закохані, але вже приковані до протилежних стін, щоб навіки-віків дивитись у вічі й ніколи не змогти доторкнутись одне одного.

Мабуть, ви усміхаєтеся, що ми лежали й тільки цілувалися. Нині ви, молоді люди, ділитесь одне з одним своїми тілами, забавляєтеся ними, віддаєте їх в ужиток, а ми так не могли. Але знайте, що за таке ви розплачуєтеся цілим всесвітом сокровенних, трепетних почуттів. Вимирають види не тільки тварин, але й почуттів. Якщо ти мудрий, то не станеш співчувати людям минулого за те, що вони чогось та й не спізнали. Співчуватимеш самому собі, бо ніколи й не доступишся до того, що звідали вони.

Коли тобі дев'ятнадцять років, ти не задовольняєшся самими лише вчинками. Конче потребуєш їх ще й усправедливлювати.

Ось де істина. Не в серпі і молоті. Не в зірках і смугах. Не в розп'ятті. Не в сонці. Не в золоті. Не в інь і янь. В усмішці.

— Мабуть, я й уявлення не маю, що таке кохання, якщо воно не тільки секс. А на всі доважки до сексу мені наплювати.

Но я так и не обрел настоящего счастья. Правда, взамен осознал то, что богаче осознают редко: количество счастье и горе закладывается в нас при рождении. Денежные превратности на него мало влияют.