Повествование о расследованиях калифорнийского частного детектива Лу (Лью) Арчера, главного героя детективной серии американского писателя Росса Макдональда.

Загуглила. Несмотря на высокую оценку литературоведов, романы Макдональда не пользовались успехом у широкой публики. Литераторы объясняли это высокоинтеллектуальным литературным стилем автора, обилием цитат и отсылок к произведениям классической литературы.

Вернемся к произведению. К Лью обращается молодая дама Мод Слокум с просьбой найти автора порочащих ее анонимных писем, адресованных мужу.

"Дорогой мистер Слокум.

Лилии, распространяющие запах гнили, хуже, чем сорная трава. Неужели Вам доставляет удовольствие роль услужливого рогоносца? Или Вы — странным образом — не осведомлены о нечистых амурных делах Вашей жены?"

Мод считает, что если письма подобного рода попадут в руки её свекрови, то развод неизбежен, а этого Мод очень бы хотелось избежать.

А кто у нас свекровь? А свекровь владелица нефтяного участка. Её труп вскоре найдут в бассейне собственного поместья, куда незадолго до трагических событий прибудет наш детектив, чтобы вычислить шантажиста.

Повествование ведется от лица нашего сыщика. Приведенное выше письмо дает представление о стиле автора и перевода. Язык произведения витиеват и нудноват. Куча описаний. Арчер заходит в бар, начинается подробное описание бара, Арчер смотрит на женщину, следует описание женщины, Арчер проникает в комнату и, что вы думаете, описание комнаты не заставило себя ждать...

Детектив проводит расследование. Естественно на нас вывалят скелеты благородного семейства Слокумов. Читатель познакомится с мужем Мод, актером любителем, шестнадцатилетней дочерью красавицей Кэти, близким другом мужа неким мистером Марвеллом (который собственно и нашел утопленницу), красавчиком Ривисом, работавшим личным водителем семейства Слокумов...

Классический, крутой детектив с соблюдением всех канонов этого жанра и соответствено со всеми присущими клише. Повествование не лишено некоторой иронии:

- Я так люблю "Крем де минте". Божественный напиток, я всегда его пью, когда надеваю изумруды, - и дернула своей птичьей головкой, и серьги качнулись, изумрудного цвета, но слишком большие, чтоб быть настоящими изумрудами.

- А я всегда ем устриц, когда надеваю свои жемчужные запонки, - сказал я.

Такой средненький ретро-детектив, вроде не плохой, но как-то без изюминки что ли.

Після другого роману серії вже зрозуміліше, чому Росс Макдональд мені не дуже подобався в дитинстві. Його детективи — не такі «жорсткі» й атмосферні, як у Чандлера чи Хеммета. Це не надто реалістичні «літературні детективи», де з одного боку використовуються стандартні ходи класичних детективів про нудне розслідування й перебір підозрюваних, а з іншого додано чимало бойовика як данину моді. Але все це дуже літераторське, немає відчуття, що автор знає, про що пише. Втім, пише стильно, що в дитинстві було не оцінити, а зараз уже можу:

The old words started an echo that lasted fifty miles. The night was murmurous with the voices of girls who threw their youth away and got the screaming meemies at three or four a.m.

Якщо перший роман виглядав прямим наслідуванням Чандлера, то з другим складніше, він ближче до якихось класичних британських детективів із включенням сімейної драми (яких я читав замало і задавно, щоби стверджувати напевне).

Попри те, що в дитинстві мені це все не подобалося, бо виглядало нуднувато, зараз я читаю інакше. Тут гарна мова, багато яскравих образів, красивих метафор і літературних відсилань, які тепер читати цікаво. Немає такої примітивщини як частелько в Чейза. Є різні подробиці про американську дійсність 1940-1950-х, які я так люблю. У Росса досить логічний психологізм, хоча й неглибокий. Не геніально, але добротно. І вже зараз зрозуміло, що він цілком заслужено потрапив у Library of America, хоча туди додали його пізніші романи, до яких я ще не дійшов (цікаво, чи дійсно вони кращі за ці ранні).

Отже цей роман — досить дивна сімейна драма схрещена і з класичним, і з жорстким детективом. Написано все майстерно й зі стрімким розгортанням сюжету, тож читати було цікаво, попри те, що це не зовсім мій жанр. Перший роман у серії (The Moving Target), втім, сподобався значно більше.

8 з 12