
Ох, скільки ж водички тут вилили ....
Так, давайте по порядку.
Це вже третя книга і мені пощастило познайомитись з усіма частинами серії. Якщщо в першій книзі була дуже цікава задумка, то в другій книзі сюжет скотився. Починалось все класно світ де люди чітко поділяються на два класи. Срібні та багряні. Третього не дано. Срібні панують над багряними, а ті в свою чергу миряться зі своїм непростим існуванням. До пори, до часу. В один день з появою дівчинки-блискавки все змінюється і здавалось незворушний устрій світу похитнувся. Знайомлячись з цією книгою я думала що це доволі цікавий гібрид "Голодних ігор", "Дивергенту" та "Відбору".
Але вже в другій книзі все настільки витягнено за вуха, що я ледве її осилила. Можливо, саме тому сісти за третю книгу я довго не наважувалась. Все відкладала на потім.
Ну-с! Почнемо!
ТОВЩИНА. Це солідна цеглина. На щастя, видавництво видало текст дрібним шрифтом. Складно уявити як би виглядала книга будь там більші букви. Та не суть. Найголовніше те що викресливши половину сцен, ви нічого не втратите. Стільки сцен які ніяк не впливали на сюжет. Стільки непотрібних діалогів. Автор навіть спробувала ввести декілька POV, та навіть це мало що змінило. Якщо розділи Євангеліни більше відкривали її як персонажа, то розділи Камерон .... просто були.
ПОВІЛЬНИЙ ТЕМП. Думаю це логічно, опираючись на перший мінус. Автор по суті почала пітніти над текстом лише після розділу двадцятого. До того ти, наче на американських гірках. То "ух як вона закрутила", то "сховайте мої окуляри, щоб я цього не читала".
НАДМІРУ ВСЬОГО. Я би не вважала це абсолютним мінусом, оскільки є велика ймовірність того що це просто я погано запам’ятовую якісь нові для мене поняття і істини книги. А для більш уважнішого читача це не було би проблемою. Але це було для мене каменем зіткнення, тому вказую це. Травітрони, буруни, дрижаки, арвени, магнетрони... я губилась в цих поняттях.
ПЕРСОНАЖІ. Головні геро не змінились. ВЗАГАЛІ. Мара, "дамочка вся в собі", любителька займатись самобичуванням. Мечеться від стану "я втомилась від цих воєн та смертей" до "замочу всіх срібних". Брати Келор кожен зі своєю травмою дитинства і одним на двох об’ єктом закоханості. Це не погані персонажі. Просто вони не змінюються, за ними не цікаво спостерігати. Їх поміщають у різні обставини, а вони всюди одинакові. Виняток Євангеліна, і можливо Камерон.
Нові персонажі. В книзі і без них людно, знаю. Але новенькі дуже харизматичні. Головне щоб їх в четвретій книзі не зробили сіренькою масою.
Автор дуже розтягла фінальний бій під Корвіумом, але вцілому він був добре прописаний. Та й на протязі книги були моменти коли ти провалювався у книгу (не буду спойлерити які саме).
Ближче до кінця книги автор почала розкачуватись і почала підкидувати пасхалки до наступно книги, даючи можливість читачеві прикинути можливий розвиток подій, розігріваючи цікавість. В основі всього цього лежить головне питання - хто такі новокровки? Звідки вони? В чому таємниця їхнього виникнення? зрештою саме так автор повернула мою цікавість.
Чи варто читати? Вибір за вами! Цікаво, але місцями. Часом сюжет провисає, персонажі підбішують. Звісно, багато ще залежить від четвертої книги, але ... Якщо взяти першу книгу, опустити другу та третю і взяти останню, то вийде цікава динамічна історія на тверду четвірку.










