Цитаты из книги Скандинавские боги

Мёд поэтов

Хотите узнать, откуда берется поэзия? Где рождаются песни, что мы поем, и сказки, что мы рассказываем? Спрашивали ли вы себя когда-нибудь, как так получается, что некоторым из нас являются великие, мудрые, прекрасные грезы, которые они затем передают дальше, в мир, под видом стихов и песен, которые будут петь и рассказывать, пока встает и садится солнце на небе, и пока луна не устанет прибывать и убывать? Вам когда-нибудь было интересно, почему одним из нас дано создавать прекрасные песни, стихи и сказки, а другим нет?

Я не отважился обратиться снова к рассказчикам скандинавских мифов, чьи работы так высоко ценю, – ни к Роджеру Ланселину Грину, ни к Кевину Кроссли-Холланду. Вместо этого я погрузился в разные переводы «Младшей Эдды» Снорри Стурлусона и в строфы «Старшей Эдды» – в слова, которые были записаны девятьсот лет тому назад или и того раньше. Выбирая истории, которые мне хотелось рассказать заново, я смешивал разные версии мифов. (Одним из таких гибридов в моем пересказе стала, например, история о поездке Тора к Хюмиру: начало я взял из «Старшей Эдды», а подробности рыбалки – у Снорри.) Потрепанный экземпляр «Словаря скандинавской мифологии» Рудольфа Зимека в переводе Анджелы Холл был мне в этом деле бесценным компаньоном и постоянным советчиком, неизменно глазоотворяющим и содержательным.

А почнеться все з зими. Та це буде не звичайна зима. Зима прийде і залишиться, і одну зиму буде змінювати інша. Весна не настане й не принесе тепло. Люди будуть голодні й холодні, а тому злі. По всьому світу відбудуться великі битви. Брат боротиметься з братом, батько вбиватиме сина. Матері виступлять проти доньок. Сестри гинутимуть в бою з сестрами і побачать, як, у свою чергу, вбивають одне одного їхні діти. Це буде доба нестерпних вітрів, доба людей, які стають неначе вовки, що полюють одне на одного, нічим не кращі за диких тварин. Світ поглине темрява, і місця, де живуть люди, перетворяться на руїни — ледь-ледь спалахнувши, поваляться й розсиплються на попіл, і залишиться сама розруха. Потім, коли зостанеться всього кілька людей, які житимуть наче звірі, сонце на небі згасне, мов його з’їв вовк, а разом з ним зникне й місяць, і більше ніхто не побачить зірок. В повітря здійметься морок, мов попіл, мов туман. Це буде час жахливої зими, якій нема кінця, — Фімбулвінтер, тобто «Великої Зими». Зусібіч летітиме сніг, витимуть шалені вітри і прийде холод, така холоднеча, що ви й уявити не можете, — крижаний холод, від якого болять легені, а сльози замерзають просто в очах. Не буде ні весни, ні літа, ні осені для перепочинку. Тільки зима, за нею знов зима, а потім іще одна зима. Після цього настане час великих землетрусів. Гори задрижать і обваляться. Дерева попадають, і останні поселення людей перетворяться на руїни. Землетруси будуть такі сильні, що всі окови, кайдани та пута будуть зруйновані. Всі, без винятку. Великий вовк Фенрір скине свої кайдани. Його паща роззявиться: верхня щелепа сягне небес, а нижня торкнеться землі. Немає того, що йому не під силу з’їсти чи зруйнувати. З його очей і ніздрів вихопиться полум’я. Там, де ступатиме вовк Фенрір, спалахне нищівний вогонь. Буде також потоп: моря вийдуть із берегів і затоплять сушу. Йормунґанд, змій Мідґарда, велетенський і небезпечний, буде скажено звиватись, дедалі більше наближаючись до землі. Отрута з його пащі потрапить у воду і отруїть всю морську живність. Він розбризкає свою чорну отруту в повітрі, й усі морські птахи, які ним дихають, загинуть. Більше не буде життя в океанах, де оселився змій Мідґарда. Хвилі омиватимуть гнилі трупи риби та китів, тюленів і морських чудовиськ. Кожен, хто зустріне братів — вовка Фенріра та змія Мідґарда, дітей Локі, пізнає смерть. Це і буде початок кінця. Темне небо розколеться навпіл і під звуки дитячого крику з небес спустяться сини Муспельхейма на чолі з вогняним гігантом Суртом. Він високо триматиме свій меч, який палає так яскраво, що жоден смертний не в змозі на нього дивитись. Вони проїдуть по мосту-веселці Біфрьосту, і веселка обсиплеться під ними, а її колись яскраві кольори змінять вугільні й попелясті барви. Більше не буде веселки. Скелі обваляться в море. Локі, який звільниться зі своїх підземних кайданів, стане стерновим на кораблі під назвою Наґльфар. Це найбільший корабель усіх часів: він збудований із нігтів мертвих. Наґльфар попливе розлитими морями. Його команда визиратиме і побачить лише мертвих істот, що плавають, гниючи, на поверхні океану. Локі керуватиме кораблем, але капітаном буде Хрім, ватажок крижаних велетнів. Усі вцілілі крижані велетні приєднаються до Хріма — страхітливого гіганта, ворожого до людства. Вони — солдати Хріма в останній битві. Військами Локі будуть легіони Хель. Це неспокійні мерці — ті, хто помер ганебною смертю, — які повернуться на землю, щоб знову воювати у подобі ходячих небіжчиків, готових знищити все, що досі дихає і живе на поверхні землі. Всі вони — гіганти, мерці й палаючі сини Муспельхейма вирушать на поле бою під назвою Віґрід. Воно велетенське: триста миль завширшки. Вовк Фенрір теж прокладе туди свій шлях, і змій Мідґарда плистиме розлитими морями, аж доки не наблизиться до Віґріда, а тоді вивалиться на пісок і осяде на березі — але тільки головою і першою милею свого тіла. Решта залишиться в морі. Вони сформують бойовий порядок: там будуть Сурт і сини Муспельхейма, оповиті вогнем; за ними воїни Хель та Локі, що вийшли з-під землі; і крижані велетні, війська Хріма, під якими замерзатиме болото. З ними будуть Фенрір і змій Мідґарда. Найзапекліші вороги, яких тільки можна уявити, будуть разом того дня.

Всього існує дев’ять світів: Асґард, світ асів. Саме тут живе Одін. Альвхейм, світ, де живуть світлі альви. Світлі альви прекрасні, як сонце чи зорі. Нідавеллір, також відомий як Свартальхейм, де під горами живуть і створюють дивовижні речі гноми (або, як їх ще називають, темні альви). Мідґард, світ чоловіків і жінок, світ, у якому живемо ми з вами. Йотунхейм, де живуть, блукають і мають власні помешкання крижані гіганти та гірські велетні. Ванахейм, де живуть вани. Аси та вани пов’язані мирними угодами, тож багато ванів живе в Асґарді, разом із асами. Ніфльхейм, царство мороку й туману. Муспельхейм, світ вогню, де чекає свого часу Сурт. А ще є світ, названий на честь його правительки: Хель — місце, куди потрапляють загиблі, які не померли в бою смертю героїв.