Цитаты из книги The Aristos

"Якби всі були добрими, то були б щасливими," - каже християнин. " Якби всі були щасливими, то були б добрими, " - каже соціаліст. "Якби всі корились державі, то були б і щасливими, і добрими," - каже фашист. "Якби всі були як я, то щастя і добро не мали б значення," - каже лама. "Щастя і добро потребують глибшого аналізу," - каже гуманіст. Останній погляд заперечити найважче.

Всі монотеїстичні релігії за тональністю пуританські, а за суттю - тиранічні і фашистські.

Як і комунізм, вона (церква) незмінно паразитує на благородстві людини, глибшому і таємничішому, ніж усе, що можуть запропонувати будь-які існуючі релігії чи політичні вчення.

Великі релігії оберігають Більшість від того, щоб дивитися і думати.

Найгірше, що церкви ревниво ув'язнили Ісуса. Яке право мають вони казати, що до нього не можна звертатись інакше, ніж через церкву?.. Церква стала не тілом і духом Христа, а екраном і бар'єром довкола нього.

Друге пришестя Христа означатиме розуміння того, що Ісус із Назарета був надзвичайно людяним, а не надзвичайно божественним.

Всі великі мистецькі твори - це світські ікони; погляд на них як на речі безвідносні - світський акт причастя.

Ми - напевно, майже безсумнівно - машини, але машини настільки складні, що у них розвинулась відносна свобода вибору. Ми у в'язничній камері, але вона порівняно простора або ж її можна розширити; всередині ми можемо стати відносно вільними.

Державна, чи доктринальна, чи будь-яка інша загалом нав'язана форма щастя є суперечністю в термінах.

Щастя в тому, що воно відбувається зі мною, і щастя навіть найбіднішої людини - унікальне, їй у ньому можна тільки позаздрити. Воно належить і може належати тільки їй. Ми всі - Робінзони: ніхто не знає нашого щастя і нашого нещастя так, як ми самі.

Народ - це жінка до емансипації.

Скільки б вони (політики) не сперечалися зі своїми політичними опонентами, щодо правил гри за владу вони знайдуть спільну мову. Хто одержує владу, може всіма засобами боротись за те, щоб її зберегти.

В кабіні для голосування освічений чоловік п'ятдесяти років рівний дівчині-продавцю, яка 15-річною закінчила школу і знає про реальні проблеми, за які голосує, не більше від папуги. Щоб задовольнити демократію, в кабіні для голосування вони повинні бути рівними; освічений 50-річний чоловік, напевно, скаже це першим. Проте дана ситуація жорстока, іронічна і абсурдна. І хоч розумний чоловік - зовсім не те, що невіглас, кабіна для голосування стверджує протилежне.

Те, що кожен має право голосу, є загальною Гарантією певного роду свободи, але саме по собі це нічого не значить. Мій голос ні на що не впливає, нічого не вирішує. Голосую я чи ні - несуттєво.

Нудьга і заздрість також зростатимуть у тій мірі, в якій інформація ставатиме дедалі доступнішою, а умови для дозвілля - сприятливішими... ..чим ясніше вони бачать несправедливість і нерівність, тим, здається, безпомічнішими стають.

Всім нам подобається, коли нас люблять або ненавидять; це ознака того, що нас пам'ятатимуть, що ми не "не існували". З цієї причини багато хто, неспроможний викликати любов, прагне викликати ненависть її теж пам'ятатимуть.

Ніким не хоче бути ніхто. Всі наші дії почасти спрямовані на те, щоб заповнити чи замаскувати внутрішню порожнечу, яку ми відчуваємо.