3
Клим вийшов у двір, мерзлякувато повів плечима, пошкодувавши, що не накинув куртку. Початок квітня, вечір, ще три дні тому літали білі мухи. Але повертатися в порожній будинок, де можна поговорити тільки з чортом, не хотілося.
Будинок дістався Климові у спадщину – батьки так і не дочекалися його повернення. Без них стало порожньо, як і без однокласників, рознесених житейськими вітрами по всьому світу. Ті, хто залишилися, дивилися скоса, зрідка просячи в борг.
Міста, знаного з дитинства, вже не було. Райцентр виявився таким же мегаполісом, тільки меншим, бруднішим і нуднішим. І люди тут були суголосні місту. Навіть ще гірші.
Клим прокрутив головою, відганяючи невеселі думки. Зазвичай чорти входять у комплект із білою гарячкою, його варіант ще провальніший. А може, якраз навпаки? Зрештою, переговори – ще не угода.
Крім того, з нечистою силою можна спілкуватися не тільки за допомогою хреста.
Він посміхнувся – уперше за цілий день, вийшов на вулицю, зірвав з найближчого дерева маленьку гілочку з уже клейкими бруньками і швидко повернувся в будинок.
Гілочка була прилаштована просто перед монітором.
– Продовжуємо? – радісно вигукнув чорт, тільки-но з’явившись на екрані, але відразу зморщив пику.
– Ой…
Тепер можна було й розсміятися. Дивно, у Клима різко покращився настрій.
– Треба б професору написати, шкода, адреси не знаю. Досвід in anima vili. Осику бояться не тільки упирі. Доведено!
Рогатий пожував чорними губами, спробував усміхнутися.
– Навіщо ж так?
– Візитна картка міста! – весело пояснив Клим. – У Києві – каштани, в Одесі – акації, а в нас…
Він кивнув на гілочку. Дійсно, за давньою традицією вулиці райцентру (колись – повітового міста, ще раніш – козацького села) були засаджені саме осиками. До купівлі нового комп’ютера Клима це дуже дивувало.
– Наче я не знаю, – так і не усміхнувшись, буркнув чорт. – Усім нашим у цих місцях, між іншим, день за три зараховується. Та й то добровольців не знайдеш… А ти про якого професора говориш?
Клим був задоволений. Здається, перший раунд залишився за ним.