В принципі, маємо типовий зразок романтично-готичного роману: тягучого, з громіздкими монологами, гіперболізованими емоціями та дидактичним підтекстом. І, звичайно ж, на популярну й досі невичерпану тему угоди з Дияволом. Хоча є й оригінальні знахідки.
Головним чином це саме концепція скорботи/спокути впалого янгола: він мусить спокушати людство, бо присягнувся, і потерпає від того, що люди охоче піддаються спокусі, тим самим нехтуючи своєю душею. Лише лічені одиниці навідріз відмовляються, зневаживши і пропозицію, і самого Князя Темряви, відтак даючи йому хвилину покою та на крок повертаючи до втраченого раю.
Крім цієї концепції, висловлюється чимало слушних і дошкульних сентенцій: щодо досягнення успіху в світі - талантом чи грошима (перевага надається останнім), та й щодо того, чого власне вартий той світ, до якого прагнуть увійти.
Також значне місце посідає тема гендерної рівності та ідеї фемінізму. Цікаво, що сама авторка їх критикує, хоча стоїть на тому, що жінка ані талантом, ані працьовитістю, ані вірою (а відтак і здоровим оптимізмом) не поступається чоловікові. І створений нею образ Мейвіс Клер - якщо і не повний її автопортрет, то напевне взірець для усебічного наслідування.
Щодо головного героя (і оповідача), Джеффрі Темпеста, він викликає більше роздратування, ніж співчуття. Хоча, принаймні у мене, так із більшістю романтичних героїв. Невдаха-літератор на межі смерті від голоду й зневіри несподівано отримує п'ятимільйонний спадок і на додачу товариша, який радо береться допомогти йому з усіма забаганками, що відтак стали доступні: ввести у вищий світ, задовольнити літературні авторські амбіції, оженити на першій шляхетній красуні й таке інше. Ким є цей наставник і компаньйон, читачеві одразу зрозуміло (тим більше що авторка спойлерить це вже в самій назві), проте новоспечений мільйонер відверто тупить аж до кінця цього чималенького роману, попри очевидні натяки й алюзії. І це ще більше бісить. Та й авторка підіграє в тім, увесь час недоговорюючи. І взагалі неясно, чому саме цього об'єкта для такої складної та трудомісткої спокуси вибрав Люцифер, чи то пак романний князь Лючіо Риманський...
Цікаво також те, що, подібно до романтичних передсмертних монологів, дружина головного героя Сибілла, позбавляючи себе життя, пише довжелезну сповідь, що переростає в репортаж переходу в небуття (а, як виявилося, в інший вид існування). І це виглядало б як дотепна сатира та пародія, якби не було створене на повному серйозі. А може, таки була така задумка... та щось надто ретельно захована.
Менше з тим, роман не позбавлений цікавості, і можна зрозуміти його популярність у читачів, але не моє. Хоча в юності, скоріш за все, зайшло б на ура. Та принаймні таки отримав задоволення від філологічного читання-дослідження. І якби не змога головним чином слухати текст за допомогою «Балаболки» (до речі, саме цей, попри механічність, сприймається непогано), то скоріш за все кинув би. Та на колір і смак товариш не всяк - тож на загал можна навіть порадити...
На вкус и на цвет всякому фломастеру свое время!
В принципе, типичный образец романтически-готического романа: тягучего, с громоздкими монологами, гиперболизированными эмоциями и дидактическим подтекстом. И, конечно же, на популярную до сих пор неисчерпаную тему сделки с Дьяволом. Хотя есть и оригинальные находки.
Главным образом это именно концепция скорби/искупления павшего ангела: он должен соблазнять человечество, потому что присягнул, и страдает от того, что люди охотно поддаются искушению, пренебрегая своей душой. Лишь считанные единицы наотрез отказываются, презрев и предложение, и самого Князя Тьмы, тем давая ему минуту покоя и на шаг возвращая к утраченному раю.
Кроме этой концепции, высказывается немало дельных и язвительных сентенций: относительно достижения успеха в свете - талантом или деньгами (предпочтение отдается последним), и относительно того, чего собственно стоит тот свет, в который стремятся войти.
Также значительное место занимает тема гендерного равенства и идеи феминизма. Интересно, что сама автор их критикует, хотя стоит на том, что женщина ни талантом, ни трудолюбием, ни верой (а значит и здоровым оптимизмом) не уступает мужчине. И созданный ею образ Мэйвис Клер – если и не полный ее автопортрет, то наверняка образец для всестороннего подражания.
Относительно главного героя (и рассказчика), Джеффри Темпеста, он вызывает большее раздражение, чем сочувствие. Хотя, по крайней мере у меня, так с большинством романтических героев. Неудачник-литератор на грани смерти от голода и уныния неожиданно получает пятимиллионное наследство и вдобавок товарища, который радостно берется помочь ему со всеми прихотями, которые стали доступны: ввести в высший свет, удовлетворить литературные авторские амбиции, женить на первой знатной красавице. Кем является этот наставник и компаньон, читателю сразу понятно (тем более что автор спойлерит это уже в самом названии), однако новоиспеченный миллионер откровенно тупит вплоть до конца этого немаленького романа, несмотря на очевидные намеки и аллюзии. И это еще больше бесит. Да и автор подыгрывает в том, все время недоговаривая. И вообще неясно, почему именно этого объекта для такого сложного и трудоемкого соблазна выбрал Люцифер, то есть романный князь Лючио Риманский...
Интересно также то, что, подобно романтическим предсмертным монологам, жена главного героя Сибилла, лишая себя жизни, пишет длиннющую исповедь, перерастающую в репортаж перехода в небытие (а, как оказалось, в другой вид существования). И это выглядело бы как остроумная сатира и пародия, если бы не было создано на полном серьезе. А может, была такая задумка... да что-то слишком тщательно спрятана.
Тем не менее, роман не лишен любопытства, и можно понять его популярность у читателей, но это не мое. Хотя в юности, скорее всего, зашло бы на ура. Но по крайней мере получил удовольствие от филологического чтения-исследования. И если бы не смог главным образом слушать текст с помощью «Балаболки» (кстати, именно этот, несмотря на механичность, воспринимается неплохо), то, скорее всего, бросил бы. Да на вкус н на цвет товарища нет - так что массово можно даже посоветовать...
2 понравилось
