Цитаты из книги Сад Гетсиманський

Господи! який цинізм! Але не тільки цинізм. Тут щось інше. Тим іншим є, очевидно, потреба виправдатися самим перед собою, хороблива й підозріла потреба, така, як потреба в злочинця ставити грубі свічки в церкві, яку він перед тим обікрав і має намір ще обікрасти.

Сон, як утеча, сон, як свобода, сон, як повторення в безмірно яскравішій формі всього, що було і що буде, без того, що є. Адже ж відомо, що в’язням майже ніколи не сниться дійсність. Дуже рідко.

Людський геній не знає раси.

Ні, тієї віри безмежної ніщо не в силі порушити, бо коли її порушити, то тоді (аж тоді!) прийде смерть, загибель для душі. Поки ж та віра є — ніщо не в силі тієї душі зламати.

Коли серце зaцвітaє вогнем, коли груди розпирaє мимовільнa рaдість від одного тільки погляду, від однієї тільки риски обличчя, видної в профіль, від однієї тільки думки, що хтось тут сидить зовсім близько, тaкий безмежно дорогий і тaкий любий, - тоді словa бліді й зовсім зaйві.

Життя складається з випадків, що часом спричиняють колосальні катастрофи. Маленький випадок, коли він випадає з низкою сприятливих передумов, може спричинити дуже багато.

Він нагадує лева, посадженого в клітку, по якому топчуться малі звірята.

Коли серце зацвітає вогнем, коли груди розпирає мимовільна радість від одного тільки погляду, від однієї тільки риски обличчя, видної в профіль, від однієї тільки думки, що хтось тут сидить зовсім близько, такий безмежно дорогий і такий любий, — тоді слова бліді й зовсім зайві.

Нічого не може бути страшнішого, не може бути згубнішого, як моральна паніка

Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного

Лови момент! Коли маєш нагоду посміятися сьогодні, не відкладай на завтра. Смійся сьогодні, бо завтра не дадуть, завтра вже може бути пізно

Ще поки людині дають, крім кунді-бунді, борщу й каші, вона має всі підстави весело сміятися. Коли ж їй зроблять «чих-пих», тоді вона вже сміятися ніяк не зможе

Швидко біжать поїзди степами, швидко пливуть кораблі морями, ще швидше летять літаки попід небесами, та найшвидше летить материне серце. Через гори високії, через води глибокії, через краї чужі несходимі мчить воно ластівкою, за синами шукаючи, їх виглядаючи, та й — повертається назад змучене, — нема.