Цитаты из книги Чума

Зрештою бачиш, що ніхто не здатний по-справжньому думати ні про кого, навіть у годину найгіркіших випробувань. Бо думати по-справжньому про когось — значить думати про нього постійно, хвилина по хвилині, нічим від цих думок не відвертаючись: ні клопотами по господарству, ні пролетілою повз тебе мухою, ні трапезою, ні сверблячкою. Але завжди були і будуть мухи і сверблячка. Ось чому життя вельми трудна штука.

Звичка до розпачу куди гірша, ніж сам розпач.

Та хіба можна покладатися на чиновників? Не на те вони сидять по канцеляріях, щоб розуміти людей.

Істина те, що їй належиться за правом, два, помножене на два,— свою вічну четвірку, а геройство — другорядне і споконвіку належне йому місце, саме «за» й ніколи не «перед» вимогою вселюдського щастя.

Приписуючи надто велику вагу добрим вчинкам, ми зрештою складаємо непряму, але непомірну хвалу самому злу. Бо цим згоджуємося, ніби добрі вчинки мають таку ціну лише тому, що вони явище рідкісне, а злоба і байдужість куди поширеніші рушії людських дій.

До четвертої години ранку людина, власне, нічого не робить і спить собі любісінько, якщо навіть ніч ця була ніччю зради. Так, людина спить о цій порі, і дуже добре, що спить, бо єдине бажання збаламученого неспокоєм серця — неподільно володіти тим, кого любиш, або, коли настала година розлуки, занурити цю істоту в сон без видінь, аби тривав він до дня зустрічі.

Надто вже стомливий жаль, коли він даремний.

біль цей ось що таке — жити пам'яттю, коли пам'ять уже ні на що не потрібна. Навіть минуле, про яке вони невпинно думали, і то набувало присмаку жалю.

Летними ночами до нас докатывалось лязганье трамвайных вагонов, гружённых трупами и цветами.

Преступление – тоже одиночество.

- Ничего, ничего, - смеясь, проговорил Гонсалес. - Сам знаешь, сколько приходится делать пасов, комбинаций, финтов, прежде чем забьешь гол.

- Разумеется, - согласился Рамбер. - Но ведь матч длится всего полтора часа.

Пламя чумы ежевечерне требует своей дани.

Они считали себя свободными, но никто никогда не будет свободен, пока существуют бетствия

Крики стрижей в вечернем небе над городом становились особенно ломкими. Но июньские сумерки, раздвигавшие в наших краях горизонт, были куда шире этого крика.

Жизнь ее была сплошным самоотречением.

Мне понятен, даже симпатичен этот пыл. Начало бедствий, равно как и их конец, всегда сопровождается небольшой дозой риторики.