Лимерівна

Образ Василя був розроблений ще у 60-ті роки. Про це свідчить уривок з п’єси про Василя й Марусю, появу якого можна віднести до 1866—1867 рр. Змальований тут образ сироти Василя буде розвинутий пізніше в драмах «Лимерівна» та «У черницях».

У липні 1872 р. Мирний писав Біликові про те, як читав свою історичну драму, створену за сюжетом балади про Лимерівну («Ой пила-пила та Лимериха на меду...»), тобто першу редакцію «Лимерівни». Її він прочитав у гуртку колишньогом члена Кирило-Мефодіївського братства й «освіченого провідця українолюбства» Дмитра Пильчикова.

У 1883 Мирний докорінно редагує свою історичну драму та перетворює її на п'єсу. По-перше, він надає баладі виразного злободенного звучання. Київський цензор згодом наголосить: «Действующие лица по своему характеру, по своимречам не только не отличаются ничем от современных малороссиян, но одно из главных действующих лиц (Василь Безродный) даже высказывает такие отрицательные воззрения на собственность и на людей зажиточных и богатых, какие исповедываются в настоящее время только людьми, усвоившими социалистические идеи». Окрім того, Мирний прибрав зайвий етнографізм й надав персонажам більшого психологізму.

У листопаді 1883 року роботу над драмою було завершено. Першими читачами п'єси стали Іван Білик, Олександр Кониський, Павло Житецький, Микола Лисенко, Василь Горленко.

Панас Мирний, подарував рукопис п'єси актрисі Марії Заньковецької. Відомо, що вона сприяла тому, щоб твір не піддали цензурі. Над сценічним варіантом працював Михайло Старицький.

24 листопада 1891 року в листі до Марії Заньковецької Панас Мирний писав: «Несказанно дякую Вам, Вельмишановна Марія Костянтинівна, за Ваші звістки про «Лимерівну». Коли її дозволили ставити, то тільки дякуючи Вашим турботам про се. Так як вона не призначалася для кону, то, певно, і Вам, і Миколі Карповичу прийдеться чимало попрацювати, щоб її пригнати до сього. Тільки Ваш талант та Миколи Карповича смак гоноблять у мене надію, що «Лимерівна» піде».

Прем'єра відбулася 1891 року в Курську. Восени 1892 року відбулася прем’єра «Лимерівни» у трупі Садовського в Полтаві. Партнерами Заньковецької у виставі були М. Садовський (Василь), П. Карпенко (Карпо), пізніше до вистави увійшли Г. Затиркевич-Карпинська та Г. Борисоглібська — кожна з актрис в різний час виконувала ролі Лимерихи та Шкандибихи.

Леонід Ушкалов вважає, що після прем'єри вистави Мирний вийшов на сцену на прохання публіки, чим вперше розкрив таємницю власного імені