Цитаты из книги Мисливські усмішки

- Та це ж курка, а не качка! - Це - качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi... - А чому в неї горло перерiзане? - Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?!

Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут їх замiняють сало й ковбаса. Незмiнною залишається стопка.

Нема стiльки шкiдникiв серед тварин, як є їх серед нас, серед людей! Ми - самi собi шкiдники!

- Як же краще, - спитаєте, - полювати: одному чи колективом? Майже однаково. Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.

Само собою розумiється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляє), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яєць i стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...

Найкраще напарником по полюванню мати досвідченого лікаря, не гінеколога, а хірурга.

Фельдшер з мене був непоганий, бо зразу ж закапав одному хворому очі нашатирним спиртом замість цинкових крапель. Про гонорар од того хворого говорити не буду.

Ми знаємо, що діти трішки варвари. Наш обов'язок з дитинства прищеплювати любов до природи, до рослин, до тварин. І до свійських, і до диких. Чи не від того наші птахи і тварини дикі, що ми самі дикі?

Лось зветься ще "сохатим". Чому вiн так зветься, я достеменно не знаю, але, очевидно, через те, щось колись, за давньої давнини, коли мамонтiв у чотирьохлемiшний плуг запрягали, то лосi тягали тiльки соху.

Я не буду нi в кого запитувати, що таке українська нiч, бо ще сто з гаком лiт тому Микола Васильович Гоголь запитував усiх: — "Знаете ли вы украинскую ночь?!" I тут же з сумом дорiкав усiм: — "Нет, вы не знаете украинской ночи!" Так це ж було бiльш як сто тому лiт!

Що таке собака — ви всi знаєте: голова, чотири ноги, хвiст i гавкає.

Капризна це, я вам скажу, штука, як з "горлушка"... Повiтря чисте, на широке диханiє вiзьмеш, а воно темно, не встигнеш i зiтхнути, як уже "горлушко" бiля "донушка".

Взагалі любив я книжки з м’якими палітурками.. Їх і рвати легше, і не так боляче вони б’ються, як мати, було, побачить.

Собак вони своїми iклами одним ударом сiчуть, на беф-строганов, а охотник, як побачить сiкача, зразу бере на мушку або дуба, або грушу i сидить там тихий, як горличка.

Та в людей же ж i бешиха, i шкарлятин, i обклади, i кiр. Прибирає ж таки господь потроху. А мого, маковцвiтного, нiщо не бере. Сам собi голову скрутить.

Та це так, мiж iншим, бо всi ж мисливцi знають, що нiколи на охотi нiхто в порожнi (порожнi, порожнi пляшки! Не вповнi! Нi!) пляшки не стрiляє, такого звичаю в охотникiв не було, нема й не буде! Боже борони! Та й де тi пляшки на охотi вiзьмуться?

Тодi, правду кажучи, не дуже ми додержувалися святого охотницького правила, а саме: iдеш на озеро, так заряджай добре рушницю i не надто заряджайся сам.

Дика гуска — це таки справжня гуска, тiльки — дика.