Цитаты из книги Фауст

Гроб покидает он,

Смерть побеждая;

К небу взлетает он,

Славой блистая;

Мир озаряет весь

Светом спасения;

Нас оставляет здесь

В области тления.

Здесь мы томимся все

В тяжкой борьбе!

Сердцем стремимся все,

Боже, к тебе!

Так мал я, так велик казался, — но жестоко

Ты оттолкнул меня; одно мгновенье ока —

И вновь я человек, — безвестен мой у дел!

Кто ж скажет мне, расстаться ли с мечтами?

Научит кто? Куда идти?

Увы, себе своими же делами

Преграды ставим на пути!

К высокому, прекрасному стремиться

Житейские дела мешают нам,

И если благ земных нам удалось добиться,

То блага высшие относим мы к мечтам.

Как и всему, ученью есть свой срок.
Вы перешли через его порог.
У вас есть опыт, так что вам пора,
По-моему, самим в профессора.

Я выдохся как педагог
И превращаюсь в черта снова

Кто ждал несметного добра,
Трезвеет от мечтаний сразу:
Все речи мальчика — проказы
И золото все — мишура.

...Поэт, который достигает
Высот, когда он расточает
Все собственное существо.

Дух и природа — не для христиан.
Вот где ты уязвим и досягаем.
Мы нечестивцев на кострах сжигаем
За эти лжеученья и обман.
Природа — грех. Дух — сатана. И оба
Родят сомненья, недоверье, злобу.

Раздробить невинного возражателя — вот известный прием тиранов, к которому они прибегают, когда их прставят в тупик!

Без почуття й мистецтво все даремне,
Коли ж говорить з вас душа,
То слово щире і буремне
Усі людські серця зруша.

Хто йде вперед, той завше блудить.

Хто всього знав, тому попробуй догоди!
Хто починає жить — подякує завжди.

Буває, двох десь випадок зведе,
А там пішли побачення й розмови,
Щасливі сни й пробудження раптові,
Надії хміль і гіркота оман, —
І так незчуєшся, як вродиться роман!

Кажу ж вам, лиш пишіть,
Все більш і більш пишіть, —
І зразу шлях до успіху відкритий, —
Людей аби із плигу збити,
Бо трудно їх задовольнить…

Тут дами напоказ з'являються ошатні;
Це теж артистки, лиш безплатні.

Лиш масою підкорите ви масу,
Для себе в ній всяк найде штучку ласу;
Де всього є, там кожен візьме щось,
Й видовище до серця всім прийшлось.

А що роки у серці визрівало,
В довершене творіння вироста.
Примарний блиск живе одну хвилину,
Правдивому нема в віках загину.

Теперішнє здалека ледве мріє,
А що пройшло — ізнов живе і діє.

Кругом чужі, хоч, може, й не байдужі,
Та їх хвала не радує чуттів;
А ті, що їх, мов рідні, привітають, —
Розкидані, десь по світах блукають.

Ви принесли веселих днів картини
І образів навіки любий рій;
І першого кохання й дружби тіні
Встають, немов у казці прастарій.
Згадалися життя зиґзаґи звинні,
Минулий жаль, і втрати біль гіркий,
І ймення тих, що їх зрадлива доля
В цвіту стяла, мов квіти серед поля…