[...] істина поступається лише жаху, і чому для того, щоб осягнути її, треба потрапити в таке пекло, а щоб побачити її, ми мусили знищити одне одного, а щоб мати її, нам довелось обернутися на хижих звірів, щоб витягти її з лігва, мусимо розірватися від болю. А щоб бути справжніми, мусимо померти. Чому? Чому все стає істинним лише тоді, коли гризе відчай? Хто розвернув світ так, що істина повинна ховатися на темному боці, а сороміцьке болото відринутої людяності - це єдина огидна земля, на якій зростає та єдина річ, що не є брехнею? І зрештою: що це за істина така, від якої тхне мертвечиною, що зростає в крові й живиться болем, живе там, де людина принижується, та тріумфує там, де людина гниє? Ця істина, вона чия? Це істина для нас?