Цитаты из книги Ο Χάρι Πότερ και η Φιλοσοφική Λίθος

— Я… Я не видел вас, сэр, — пробормотал он.

　　— Странно, каким близоруким делает человека невидимость, — произнёс Дамблдор

'What happened down in the dungeons between you and Professor Quirrell is a complete secret, so, naturally, the whole school knows' (Albus Dumbledore)

- Знаешь, Хагрид, - громко произнес Гарри, пытаясь заглушить шум тележки. - Я никогда не знал, в чем разница между сталактитом и сталагмитом. - В слове сталагмит есть буква "м", - ответил Хагрид.

Ліс ховає багато таємниць.

– Отож після такого явного й огидного шахрайства… – Джордане! – озвалася професорка Макґонеґел. – Я хотів сказати, після цього відвертого й гидкого порушення… – Джордане, попереджаю!… – Гаразд, гаразд. Флінт мало не вбив ґрифіндор-ського ловця, що, зрештою, могло статися з кожним. Отож пенальті для Ґрифіндору виконує Спінет…

– Я ніколи не знав, – гукнув Гаррі Геґрідові, перекрикуючи гуркіт, – яка різниця між сталагмітами і сталактитами? – У слові "сталагміт" є літера "м", – відповів Геґрід. – І не питай більше нічого, бо мене нудит.

– Могутні Горгони, я си геть забув! – похопився Геґрід, ляснувши себе долонею по чолі з такою силою, що можна було б повалити коня...

– Як ви дізналися, що це я? – запитала вона. – Люба професорко, я ще ніколи не бачив, щоб кіт сидів отак заціпенівши. – Якби вам довелося просидіти цілісінький день на цегляному мурі, то й ви б заціпеніли, – відказала професорка Макґонеґел.

Однако я отвечу на твои вопросы - если, кнечно, у меня не будет достаточно веско причины, чтобы промолчать. Если я не смогу ответить, то прошу меня простить: я промолчу, потому что ложь недопустима.

"... не каждую неделю тебе исполняется одиннадцать".

Hermione’s lip trembled, and she suddenly dashed at Harry and threw her arms around him.

“Hermione!”

“Harry—you’re a great wizard, you know.”

“I’m not as good as you,” said Harry, very embarrassed, as she let go of him.

“Me!” said Hermione. “Books! And cleverness! There are more important things—friendship and bravery and—oh Harry— be careful!”

“Brilliant,”said Hermione. “This isn’t magic—it’s logic—a puzzle. A lot of the greatest wizards haven’t got an ounce of logic, they’d be stuck in here forever.”

“Yes…” said Ron softly, “It’s the only way… I’ve got to be taken.”

“NO!” Harry and Hermione shouted.

“That’s chess!” snapped Ron. “You’ve got to make some sacrifices! I take one step forward and she’ll take me—that leaves you free to checkmate the king, Harry!”

“But—”

“Do you want to stop Snape or not?”

“Ron—”

“Look, if you don’t hurry up, he’ll already have the Stone!”

There was no alternative.

“These birds… they can’t be here just for decoration,” said Hermione.

They watched the birds soaring overhead, glittering— glittering?

“They’re not birds!” Harry said suddenly. “They’re keys!Winged keys—look carefully. So that must mean…”

He put Hagrid’s flute to his lips and blew. It wasn’t really a tune, but from the first note the beast’s eyes began to droop. Harry hardly drew breath. Slowly, the dog’s growls ceased—it tottered on its paws and fell to its knees, then it slumped to the ground, fast asleep.

“You’re right, Harry,” said Hermione in a small voice.

“I’ll use the Invisibility Cloak,” said Harry. “It’s just lucky I got it back.”

“But will it cover all three of us?” said Ron.

“All—all three of us?”

“Oh, come off it, you don’t think we’d let you go alone?”

“Of course not,” said Hermione briskly. “How do you think you’d get to the Stone without us?"

“Can you think of nobody who has waited many years to return to power, who has clung to life, awaiting their chance?”