Цитаты из книги Алхимик

що було раз, може й не повторитись. Але що було двічі, неодмінно трапиться втретє.

— Це тобі, — сказав він, передаючи одну з них ченцеві. — За те, що завжди був привітним до паломників.
— Це надто багато за мою привітність, — по­чав заперечувати чернець.
— Ніколи більше не кажи так. Життя може випадково почути й наступного разу дати мен­ше, — відповів Алхімік і повернувся до Санть­яго.

Звідси — а це дуже далеко від вашого світу — я навчилося любити.

Бо вони зрозуміли, що коли розвивається щось одне, то змінюється й усе навколо.

Погляд показує силу душі..

Навіщо? Щоб показати тобі простий закон, який діє в світі, — відповів Алхімік. — Ми ніколи не розуміємо, які скарби лежать перед нами.
Знаєш чому? Тому що люди взагалі не вірять у скарби.

«А коли я часом скаржуся, то я ж людське серце, і мені це властиво. Всі ми боїмося здійснити наші найзаповітніші мрії: нам здається, що ми або недостойні, або не зуміємо їх втілити. Ми, людські серця, завмираємо від страху, коли чуємо про за­коханих, що розлучаються назавжди, про хвилини, які могли стати щасливими, але не стали, про скар­би, що могли бути знайдені, але так і залишились похованими в пісках навіки. Бо коли таке трап­ляється, ми страждаємо».

— Зрада — це удар, якого не чекаєш. Якщо знаєш своє серце, йому не вдасться зрадити тебе.
Бо ти знатимеш усі його мрії й бажання, а значить, зумієш із ними впоратися. А втекти від свого серця ще ніхто не зумів. Ото краще слухай його. Тоді не буде несподіваного удару.

Немає потреби розуміти всю пустелю:
одної піщинки досить, щоб побачити всі чудеса Творіння.

— Є лише один шлях пізнання, — відповів Алхімік. — Діяти. Всього, що потрібно, тебе на­вчила мандрівка. Залишилось єдине.

— Якщо те, що ти знайшов, зроблене з добро­го матеріалу, то ніяка порча йому не загрожує. І ти сміливо можеш повертатись. Якщо ж то був тільки миттєвий спалах, ніби народження зірки, то, повер­нувшись, ти не застанеш нічого. Зате ти побачив сліпуче світло. Значить, варто було пережити й таке.

Так ти ніколи й не зрозумієш, що любов не може перешкодити людині йти за покликом Судьби. Коли ж трапляється, що перешкоджає, значить, любов була не справжня, не та, що гово­рить Загальною Мовою.

Бо в оазі тебе тримає страх — ти боїшся, що більше сюди не повернешся.

Проте Сантьяго розумів головне: у всякій справі рішення — лише початок. Коли людина на щось зважується, робить вибір, вона ніби пірнає в стрімкий потік, який ще хто знає куди винесе.

«Коли чогось по-справжньому захочеш, Всесвіт буде дбати про те, щоб твоє бажання збулось», — так казав старий Мельхиседек.

Проте вівці навчили його куди важливішої істи­ни: що є на світі мова, зрозуміла всім. І весь цей рік, докладаючи всіх зусиль до того, щоб торгівля розквітала, Сантьяго саме такою мовою й розмов­ляв. Це була мова натхнення, мова вчинків, продиктованих охотою й любов’ю, вчинків заради того, в що віриш або чого бажаєш.

«Ніколи не зрікайся своєї мрії, — казав йому Мельхиседек. — Іди слідом за знаками».

— Тебе мені неначе Бог послав. А сьогодні я от що зрозумів: якщо Боже благословення не прий­няти, воно перетворюється на прокляття. Я більш нічого не хочу від життя, а ти мене примушуєш відкривати в ньому незвідану далечінь. Я вгляда­юся в неї, усвідомлюю свої неймовірні можливості і... почуваю себе гірше, ніж раніше. Бо тепер я знаю, що можу здобути все, але мені цього не треба.

— Та просто я звик жити, як жив. Поки ти тут не з’явився, я часто думав про те, що стільки часу сиджу сиднем на одному місці, а тим часом мої друзі кудись їдуть, повертаються, розоряються, ба­гатіють. І так мені сумно ставало. А тепер я ро­зумію, що моя крамничка якраз того розміру, який мені потрібен і якого я хочу. Я не шукаю переміни, я не знаю, як вона робиться. Я занадто звик до самого себе.