Старший боярин

Приємний та глибокий роман про неприємного  хлопця. Підмогильний написав свій роман, розриваючи стереотип, що українська література двадцятих років двадцятого століття - одне село, та про село. Автор дає нам урбаністичний роман, де все таки сільський хлопець їде підкорювати велике місто, столицю.

Перша сцена - це шлях Степана Радченка та його односельців до Києва, що відбувається по воді, по Дніпру. І вже тут він мені не подобається. Якась незрозуміла поміш закомплексованості та гордовитості обіймає його душу. Так, поклик його благородний - отримати вищу освіту, повернутись в рідне село і щось кардинально змінювати.

Прибувши до Києва, Степан звертається до крамаря Гнідого, який за протекцією приймає майбутнього студента на тимчасове проживання. При чому приймає неохоче, поселяє в корівнику. Тут Степан переживає перший чутливий удар по гордості, відчутті власної виключності. Але змиряється.

Степан весь час заздрить. Заздрить своїм друзям, в яких є щось більше матеріальне, ніж у нього, жителям міста, в яких налаштований побут, взагалі - всім. Це надає ще більш неприємного нальоту його образу.

Якби Степан і цілеспрямований, і розумний, і інтелектуал. Йому вдається за рік досягнути багатьох цілей - вступити до ВУЗу, влаштуватись на престижну посаду, стати досить відомим письменником, твори якого видають, і платять гарні гонорари. Але він все одно невдоволений якийсь. Все йому не те, і все йому не так. Оця його хронічна невдоволеність теж для мене була неприємною.

Відносини з жінками у Степана дуже різнобарвні. Він досить швидко закохується, і так само швидко полишає свою кохану. При чому завжди робить це дуже некрасиво, низько, жінки залишаються глибоко розчарованими в ньому. А історія з Зоською мене просто розірвала. Гуляв, гуляв з дівчиною, ходив по кав'ярнях, кіно, парках, дарував подарунки. Їх відносини тривали не день, і не неділю. І тут під впливом враження від подружнього життя товариша, Степан необдумано пропонує шлю Зосьці. Звичайно, дівчина, яка давно отримувала увагу від хлопця, згодилась. Але цей невтюх за ніч все переосмислив, тисячу разів пожалкував над необережними словами, і наступного дня страшенно гидко порвав відносини з Зоською.

Загалом, достойний роман, цікавий, психологічний.

Версия на русском языке.

Приятный и глубокий роман о неприятном парне. Подмогильный написал свой роман, разрывая стереотип, что украинская литература двадцатых годов двадцатого столетия - одна деревня и о деревне. Автор дает нам урбанистический роман, где все же деревенский парень едет покорять большой город, столицу.

Первая сцена - это путь Степана Радченко и его односельчан в Киев, который проходит по воде, по Днепру. И уже тут он мне не нравится. Какая-то непонятная помесь закомплексованности и надменности обнимает его душу.  Да, зов его благородный – получить высшее образование, вернуться в родное село и что-то кардинально менять.

Прибыв в Киев, Степан обращается к лавочнику Гнидому, который по протекции принимает будущего студента на временное проживание. Причем принимает с неохотой, поселяет в коровнике. Здесь Степан переживает первый чувствительный удар по гордости, ощущению собственной исключительности. Но смиряется. Степан все время завидует. Завидует своим друзьям, у которых есть нечто более материальное, чем у него, жителям города, у которых настроен быт, вообще – всем. Это придает еще более неприятный налет его образу.

Вроде бы бы Степан и целеустремленный, и умный, и интеллектуал. Ему удается за год достичь многих целей – поступить в ВУЗ, устроиться на престижную должность, стать небезызвестным писателем, произведения которого издают, и платят хорошие гонорары. Но он все равно недовольный какой-то. Все ему не то и все ему не так. Это его хроническое недовольство тоже для меня было неприятным.

Отношения с женщинами у Степана очень разнообразны. Он довольно быстро влюбляется и так же быстро покидает своих любимых. Причем всегда делает это очень некрасиво, низко, женщины остаются глубоко разочарованными в нем. А история с Зоськой меня просто разорвала. Гулял, гулял с девушкой, ходил по кафе, кино, паркам, дарил подарки. Их отношения длились не день и не неделю. В этом случае под влиянием впечатления от супружеской жизни товарища Степан необдуманно предлагает шлю Зоське. Конечно, девушка, давно получавшая внимание от парня, согласилась.

Но этот невтюх за ночь все переосмыслил, тысячу раз пожалел над неосторожными словами, и на следующий день ужасно противно порвал отношения с Зоськой.

В общем, достойный роман, интересный, психологический.

Довго-довго мені радили прочитати «Місто» Підмогильного, казали, що більш європейського роману в українській літературі годі й шукати. І все ж таки, в одним сонячний і привітний день, я наважився взятися за цей роман. Початок для мене був дуже нудний, вже з поспіхом перегортав одну сторінку за іншою, не було видно мені краю тої книги, що була взята в бібліотеці. Після місячних страждань, і не тільки над цією книгою, я закінчив читати.

За цей тяжкий місяць, як і будь-який інший в цьому році та взагалі в усьому житті, я переконався в тому, що в цьому урбаністичному романі все ж таки є засади європейського стилю, але він не зміг заглушити для мене традиційної української плаксивості над людською долею. Вам не було більше про що писати? Не розумію я цього!
Підмогильний безперечно зміг блискуче описати та розповісти про нелегку долю молодих українців, які крім свого села нічого в цьому світі ще не бачили. Вони мріють, вони закохуються, вони навчаються, вони борються, вони діють. А особливо Степан Радченко.

Мені дуже сподобались деякі сцени їх нелегкого життя в великому місті, де вони покинуті майже «на произвол судьбы», вони мене зачепили за живе.
Але все ж таки це було сильно плаксиво, по-дівочому якось, а я же не дівчина, розумієте? Тож читайте, хваліть, сваріть, захоплюйтесь, гидуйте, і все це до цього роману. Він може викликати різні почуття та думки, все залежить тільки від вас: від вашої волі, від ваших мрій, від ваших можливостей та від ваших дій.

Вечно актуальная тема: село в городе.
Пардон.

Степан Радченко - главный герой, выходец из украинского села, стоит на палубе корабля, который плывёт к Киеву по Днепру. Стоит, наполненный мечтами о том, как он переплюнет собственного односельчанина, как выучится и будет жить в большом городе, как станет успешным... И всё бы хорошо, да вот плыл Стёпа в Киев, а заплыл в такие грёзы, что мама не горюй!
Он ненавидел город, но со временем пришёл к мысли, что не ненавидеть его нужно, а завоевать. И попытался...
Эта история о том, как порой человек оказывается в плену собственного тела, собственных желаний и амбиций, как некоторые люди готовы идти по головам других. История о вечной борьбе добра и зла. История о случае, когда человек, нет, человечек пытался покорить город, а в итоге сам город покорил его.