Отзывы о книге 11.22.63

Зима - час товстезних книг, час інтеграції в чужі світи, нехай і доти, доки книга не закінчиться... Отже, нарешті добралась до цієї альтернативної історії від Стівена Кінга "22/11/63" Дві його останні книги - ця і "Під куполом" істинно порадували, хоча він взагалі мастак радувати. Отже сюжет - мандрівка в часі з метою порятувати президента Кеннеді, який за припущенням, має не допустити війни у В"єтнамі і взагалі, на переконання Ела, який і відправляє у ту мандрівку свого знайомого, вчителя Джейкоба, світ мав би стати кращим, якби... Сам Ел смертельно хворий, тому не може здійснити цю місію. Зрештою, Джейкоб - самітник, його нічого особливо не тримає в цьому світі, тож він вирушає в минуле. Важливий, хоча і побічний персонаж - Містер Жовта Картка, який ситуативно стає містером Зеленою, Червоною, Вохристою чи навіть Чорною карткою. Ще на самому початку його неправильно трактує Ел і як наслідок, робиться купа помилок. Той, хто видавався за ворога, насправді був тим, хто мав попередити і застерегти. Сенс стає зрозумілим наприкінці, коли вже пізно і треба починати спочатку. Зловісним словом лунає ім"я Джимла, монстр з таким іменем сниться дівчинці, Джимла лякає головного героя, але Джимла - він сам. Він - монстр, що накличе руйнацію і знищить нехай і недосконалий, проте, цілком притомний світ. "Минуле опірне" - лунає лейтмотивом через увесь роман. Минуле не хоче бути зміненим і тому пручається, опирається що є сили. Джейкоб домагається свого, аби дізнатися, що круті повороти не призвели ні до чого доброго. Він втратив все у Країні Було і йому не надто є куди повертатися в своєму світі. Наляканий тим, що побачив, він вирішує повернутися у минуле і дочекатися єдиного - своє коханої. Але страх невідворотності змін сильніший і він відпускає той світ, в якому назавжди лишиться частина його серця. Передусім, хотілося б відзначити сильний історично-фаться для того, аби якомога повніше відтворити в уяві той світ, де жив ДжФК. Після прочитання однозначно хочеться вивчити ще глибше цю тему, як воно було насправді. Інший сильний бік Кінга - його манера описання неспокійних, психічно неврівноважених станів, переживань, нервувань, внутрішніх розмірковувань героїв. Його логічні ланцюжки настільки плавно ведуть тебе із сторінки на сторінку, що просто неможливо відірватися. Якщо попередні, читані мною твори, побудовані за цим самим принципом, були перфектні, то останні в часі два ромктажний бік книги. Якщо за нею і не можна вчити історію, хіба що альтернативну, то маленькі дрібнички знадобляани - вивірені і виписані мазок за мазком, хоча Кінг ніколи не цурався деталізації. Незважаючи на фантастичність сюжету, ти розумієш, що герої цілком реальні, що вони - частина твого, окей, американського, але живого соціуму. Реалістичності Майстру Жахів не бракувало ніколи, але тут він перевершив сам себе. Я не перестаю захоплюватися тим, які обсяги матеріалу треба було перечитати, і не лише із історії... Ну а якщо повернутися до особистого сприйняття, то є звісно такий ефект, коли ти концентруєшся на чомусь, саме це впадає тобі у вічі, бо ти пасивно його шукаєш. Але того дня, коли я "добила" книгу, мені двічі траплявся на очі Хрущов просто тобі у стрічці Фейсбука. Як то писав Кінг "події гармонізуються"? А ще, цікавий такий збіг, який може нічого і не значить, але автор відомої антиутопії "О, прекрасний новий світ" Олдос Хакслі помер того ж дня, що і Кеннеді. А герой книги, який Кеннеді порятував потрапляє в постапокаліптичне майбуття, що напевне, мало би слідувати за будь-якою антиутопією. Не можна сказати, що цей роман є якимось філософічним твором, але задуматися над деякими речами змушує. Приміром про те, що іноді ми сприймаємо дружніх людей як вороже налаштованих, іноді одна біда мусить статися, аби не сталося більшої, намагання утекти від чогось все рівно призведе до того, що ця подія відбудеться. Можливо, я перебільшую, але чи ніхто з нас не стикався з чимось подібним у власному житті? Щось таке вже розповіли нам у фільмі "Пункт призначення"де юнаки намагаються втекти від смерті, але вона їх таки наздоганяє. І про "ефект метелика" ми бачили достатньо, зокрема, в однойменному фільмі, та й в "Молодість без молодості" це є... Хтось або й ти сам маєш чимось пожертвувати заради збереження чогось. І жертва ця може виявитися більшою за те, що ти зберіг.

книги Книга обладают магией? я устала от этой книги, но вернулась и будто не было перерыва, а потом все пошло и я дочитала. мне понравилось: - путешествия во времени(да это лучшее что я читала на эту тему) -100500 отсылок к песням, книгам, авторам и прочим элементам культуры - любовная линия, уничтожила мою нервную систему. вообще любая американская литература представляется мне голой и пустой (наверно исключение "унесенные ветром"). может дело в манере написания, я привычна и нравится витиеватое многословие. ладно вернемся к кингу. я отношусь к нему прохладно, не мой автор, читаю наверно для расширения кругозора или просто. ну он вроде хорошо пишет и даже ЗНАЕТ о чем пишет, но не могу я , не получается полюбить. 11/22/63 все прекрасно хороший объем, но где-то в середине устаешь. реализация и задумка шикарное, но нет этого эффекта "вау" после прочтения и книжного похмелья как после Роулинг.

Кинга я очень люблю, поэтому часто необъективна по отношению к его романам. Но не в этом случае. У Кинга хорошо получается фантастика - когда основной упор именно на фантастическую составляющую, а не на ужасы. В этой книге баланс идеален!

От первой до последней главы оторваться было невозможно. Здесь есть всё: понятный фантастический сюжет, трогающее душу количество человеческих пороков и скрытых в людях монстров, тяжелые решения, приятная любовная линия, достаточное количество хороших, положительных героев, немного триллера, цепляющего нервы.

Конечно, с путешествиями во времени и "эффектом бабочки" о котором так много говорится в книге, Кинг обошёлся очень вольно. Герои столько меняют в прошлом, что какой уж там эффект бабочки, там эффект цунами уже должен быть. Но кто знает - может, на самом деле, не так уж и важна была эта бабочка.

Наконец, самое приятное то, что в историю эту веришь. Не было ощущения притянутости сюжета за уши, всё было правильно и, на мой взгляд, идеально завершено.

Не считаю, что это одна из самых сильных романов Кинга, но это просто мне понравилось не так сильно, как я ожидала от прочитанных/рассказанных отзывов. Когда опираешься на чье-то мнение, уже заранее слишком ревностно относишься к каким-то провисам в истории.   

Тем не менее, читать было легко (в плане скорости, не эмоций), персонажам веришь и сопереживаешь. Тоска во время периода «депрессии» захватывает и героя, и тебя, кажется, что уже не выберешься из этого.

Твист в конце истории также понравился, хотя он и был ожидаемым, но он не стал от этого плохим и неинтересным.

Всегда хочется чуть больше доброты и счастливых случайностей и совпадений, и хеппиендов, и роялей из кустов, но всего этого мало и в реальном мире, а в мирах Кинга тем более. Поэтому тут уж не пожалуешься)

Лютая вкуснятина!

Не много произведений Кинга читал (только начинаю погружаться в его вселенную) и это великолепная книга.

Убийство Кеннеди - очень болевая точка для американцев. Многие считают, что если бы не смерть, мир был бы лучше. Главные герои книги так же думают, поэтому отчаянно хотят помешать Ли Харви Освадьду.

Путешествия во времени, любовь, смерть и очень детально прописанная эпоха конца 50-х - начала 60-х, что создает эффект полного погружения. Последние страниц 200 читал запоем, забив на работу.

Впечатлил (до мурашек) небольшой кроссовер с "Оно". Никогда раньше не встречал такого в книгах (даже у одного писателя).