Цитаты из книги Повiя

- Стiйте! Стiйте, добрi люди! - гукнув вiн. - Я вам усе по правдi скажу. Не вiрте ви нiчому, усе то брехня! Як давно колись крали, так i тепер крадуть i будуть красти… Поки в одного добра бiльше, а в другого менше, крадiжка не переведеться! Оце я вам по правдi сказав.

- Важко, панiйко, самiй, - не дивлячись на неї, таки зiбралася з силою вимовити Христя. - Та то воно тiльки здається тобi так… А як дiла збереться багато, то й я тобi допоможу: уже ж i в мене двi руки. Христя нiчого на те не одказала, тiльки подумала: двi-то руки в тебе, та чиїми прийдеться жар загрiбати?

- От не зберуся та й не зберуся нiяк до неї! - То через те, що довго збираєтесь.

- Лєрмонтова! Лєрмонтова! - запорощила вона. - Як я люблю того Лєрмонтова! Страх люблю! А за життя його, кажуть, не любили. Дурнi! От якби вiн тепер був живий?! - То тепер би ще й насмiялися з нього, - увернув Довбня.

«Життя - як те колесо котить: того униз несе, другого угору пiдiймає, щоб знову у землю втоптати… Де ж те щастя та доля, що ждеш й дожидаєшся, залучиш на хвилину, а там… тiльки натомиш себе дурними надiями?»

«Така добра душа! така добра! Зате ж i достається часом їй… Воно, мабуть, усiм добрим так достається!»

«I що там, у тому городi, доброго? Достаткiв бiльше, достатки кращi? У кого ж тi достатки, то й добре; а як бiдному - то всюди погано, Та часом i при достатках лихо: як нема долi, немає талану, то й достатки не впокоять.»

Ты еще не знаешь, какая это отрада книги! В них - целый мир, и этот мир выше и лучше того, в котором мы барахтаемся, как свиньи в луже!

Життя - вдача, - думав вiн далi. - Бери вiд нього все, що дає воно; бери на час, знаючи, що нема нiчого на свiтi вiчного; не шкодуй за тим, що обмина тебе; не давай зiвка, коли воно само тобi дається до рук!

– Как же тебя зовут? – допытывался он. – Не говори! – крикнула Марья, но Христя уже сказала. – А по отцу? Христя молчала. Он повторил вопрос. Христя улыбнулась и сказала: – Батька. – Христя Батьковна?

І дасть же Господь такий талан чоловікові, та от так і не вміє його шанувати.

""Як давно колись крали, так і тепер крадуть і будуть красти... Поки в одного добра більше, а в другого менше, крадіжка не переведеться!"

Нема й гірше, як розривають тебе надвоє. Розум каже: наплюй! а серце не тої співає...

И почему не суждено человеку жить так, как ему хочется? Каждый раз, когда он даже чувствует себя счастливым, в каком-то глухом уголке сердца зарождается томительное предчувствие беды и отравляет его счастье. Зачем это?

Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там — цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаемося, мов свині в барлозі!

Мужик, кажуть, дурніше ворони, а хитріший чорта!

Всему наступает конец и слезам, и рыданьям: хрипнет голос, иссякают слёзы, каменеет сердце.

«Коли у душi холод i морок, то й докори туди не доходять, коли на серцi тума непроглядна, то й вони її не зворушать.»