Цитаты из книги Перехресні стежки

Адвокат і лікар не вибирає собі клієнтів, але йде там, де його кличуть, і показує, що вміє.

Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини.

- Треба насамперед просвітити нарід, а тільки тоді допускати до політики.

• Жаль в такім разі, що наша конституція допускає анальфабетів до голосування, значит, в останній інстанції віддає в їх руки керму політики.

Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються! Таке буде й наше. Що вона мені тепер, і що я їй? Нічогісінько. Перелетні тіні, що мигнуть понад долиною і не лишать по собі нічого-нічогісінько...

Мені ясно тепер: се мрія мойого щастя, мрія, яка хоч раз у житті прокидається в кождої людини і тягне, і манить її кудись високо, в ясні простори. Певно, певно, більшина тих, що йдуть шукати чудового діаманту, або збиваються з дороги в темнім лісі, або знаходять скляні черепки. Але се ще не значить, що діамантів і зовсім нема і що знайти їх зовсім неможливо.

Певного роду чоловіколюб'я - подати другому прицукровану отруту, серед танцб ввіпхнути йому штилет у серце.

Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше!

Ходить осінь по долині і снує свої сіті. Обснувала димами гори, заповнила мрякою яри, потяглася сірою курявою за течією рік і потоків, вішається по гілляках дерев, суне туманами по шляхах, облягає цілими таборами села, досягає бовдурами до неба. Під її дотиком тихнуть голоси, співи та викрики, жовкне листя, стулюються чашки немногих запізнених квіток і серце корчиться з болю і жалю за минулим. Вона закриває перспективи, відбирає ясність, оживлює сумніви та знеохоту.

— Але й юрист має серце, а серце в певних хвилинах не дбає про параграфи і знаходить свою властиву мову.

...тісна та невисока освіта наших суддів, прокураторів та адвокатів, оте нещасне Вrotstudium, що не дає такому функціонерові нічогісінько, крім знання параграфів, не торкаючи ані психології, ані суспільних відносин, ані історії, ані етики, присипляючи ще в університеті його душу і серце і випускаючи його в світ машиною, яка й працює так, як її наведуть переможні обставини.

Знаєте, буває двоякий вираз терпіння у людей і у звірів: один такий, що будить співчуття, а другий такий, що будить ще дужчу злість, ще жорстокіше завзяття.

Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі? Яке ти маєш право вдовольняти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твого народу не мають чим вдовольнити найконечніших потреб життя? А коли у тебе нема сили волі настільки, щоб зректися всіх своїх приємностей і розкошей, зробитися аскетом і слугою тих бідних нещасних, коли ти на кождім кроці робиш концесії свойому дорогому "я", то бодай не бреши і не декламуй про якісь віковічні права того "я"!

Жоден вогонь, жоден вогонь не горить так гаряче, як таємне кохання, про яке ніхто нічого не знає.

Сльози розм'якшують затверділу натуру. Вони мають у собі щось подібне, як вино: розв'язують язик.

Інша річ говорити, а інша зробити. Хочуть люди говорити, то нехай говорять. Але від слів до діл іще дуже далеко. А наші люди таку вже мають натуру, що їм аби вже виговоритися, то вже й легше.

Закон! Розуміється, і ми чували дещо про закон, але ж надто добре знаємо, що закон - се теорія, що в книжці, на папері виглядає дуже гарно, а практика, жива дійсність має свої спеціальні закони, далеко не такі гладкі та заокруглені, а зате повні розгалужень, закарлюк та різнородності.

Знаєте, у кого смалець на голові, той боїться сонця.

— Я знаю, що вам там різні пани натуркали вуха, що я лихвар, п’явка, небезпечний чоловік. – Ну, то подвійно приємно буде мені, коли дізнаюся від вас, що се неправда. – А як дізнаєтеся, що правда? – Ну, – мовив Євгеній, сміючись, – то ви були би перший ли­хвар, що признається до сього одверто, а в такім разі все-таки цікаво пізнати такого білого крука.