От літо, настільки жарке, що від спеки у степу вигоріла вся трава, в ріках висохла вода, а на дніпровській низині — всі плавні, — і татари вільно переправлялися з лівого берега на правий, сіючи смерть і руйнації. От зима, спершу безсніжна і м’яка, а потім несподівано — люта міцними морозами, тож земля промерзла на півметра вглиб. От ще одна зима, така ж щедра на сніги і тривала, а літо, що прийшло за нею, ознаменувалося градобиттями, сильними шквалами і грозами, які зносили хати і храми; от нашестя сарани, що нищила посіви гречки і проса, і люди гинули від голоду; от блискавки і громи, які відгриміли посеред зими; от знову посуха, і передчасна зима (сніг — коням по груди!), знову сарана з’їла все — і нема чим годувати худобу, і посуха, і землетрус, і мор такий, що цілі села стоять порожні… — і війни, війни, війни, війни! Від крові та болю, які наповнили цю землю, серце його камінне зайшлося у мовчазному крику...
1 понравилось
Ваша оценка
