Цитаты из книги Алхимик

«Ніколи не зрікайся своєї мрії, — казав йому Мельхиседек. — Іди слідом за знаками».

— Тебе мені неначе Бог послав. А сьогодні я от що зрозумів: якщо Боже благословення не прий­няти, воно перетворюється на прокляття. Я більш нічого не хочу від життя, а ти мене примушуєш відкривати в ньому незвідану далечінь. Я вгляда­юся в неї, усвідомлюю свої неймовірні можливості і... почуваю себе гірше, ніж раніше. Бо тепер я знаю, що можу здобути все, але мені цього не треба.

— Та просто я звик жити, як жив. Поки ти тут не з’явився, я часто думав про те, що стільки часу сиджу сиднем на одному місці, а тим часом мої друзі кудись їдуть, повертаються, розоряються, ба­гатіють. І так мені сумно ставало. А тепер я ро­зумію, що моя крамничка якраз того розміру, який мені потрібен і якого я хочу. Я не шукаю переміни, я не знаю, як вона робиться. Я занадто звик до самого себе.

«Пам’ятай, завжди треба точно знати, чого ти хочеш», — казав йому Мельхиседек.

Не всі мріють і бачать сни однаково.

Видно, вам ніколи не снилися сни про далекі мандри,

Обіцяєш те, чого не маєш. Дивись, як бу­деш так ризикувати, то й не матимеш...

в людині завжди є все для того, аби здійснити свою мрію.

І пам’ятай: коли ти справді чогось хочеш, Всесвіт дбатиме, щоб твоє бажання збу­лось.

На нашій планеті існує одна велика істина: неза­лежно від того, хто ти є і що тут робиш, ти досягнеш того, чого щиро бажаєш, бо твоє бажання зароджується в душі Всесвіту. То оце й є твоє призначення на Землі.

Коли біля тебе все одні й ті самі люди — як це було в семінарії, — то якось не­ помітно вони входять у твоє життя. А як увійдуть у життя, то мине трохи часу, і вони вже намага­ються його змінити. А коли ти не стаєш таким, яким вони хочуть тебе бачити, — ображаються.
Кожен, бач, досконально знає, як саме треба жити на світі.

Найдивовижніші речі завжди прості з вигляду, і проникнути в їхню таємницю під силу лише муд­рому.

«Життя тим і цікаве, що в ньому часом збува­ються навіть сни»

Покуда я искал свое сокровище, все дни были озаренны волшебным светом, ибо я знал, что с каждым часом все ближе к оауществлению своей мечты. Покуда я искал свое сокровище, я встречал по пути такое, о чем и не мечтал бы никогда, если бы и отважился попробовать невозможное для пастухов.

Кроме того, нельзя расслабиться н  на миг, даже когда одолел долгий путь. И можно любить пустыню, но доверять ей полностью нельзя. Ибо пустыня- это испытание для человека: стоит отвлечься хоть на миг- и ты погиб.

Сгинули куда-то надежда и приключения, старый царь и свой Путь, сокровища и пирамиды. Во всем мире воцарилась тишина, потому что онемела душа фсантьяго. Не ощущая ни боли,  ни муки, ни разочарования, он остановившимся взглядом смотрел в раскрытую дверь харчевни и страстно желал только умереть, мечтая, чтобы все  кончилось в эту минуту раз и навсегда.

Само сознание, что вот-вот сбудется то, о чем человек мечтал всю жизгь, случается, наполняет его душу чувством вины. Оглядываяся вокруг, он видит, что многим так и не удалось добиттся желаемого, и тогда он начинает думать, что и он тоже этого не достоин. Человек забывает, сколько ему довелось пережить, перестрадать, чем пришлось пожертвовать во имя своей мечты.

Если я - часть твоей Судьбы, когда-нибудь ты вернёшься ко мне