Дивна штука ота... «Ніч у Лісабоні»
robot19 марта 2020Дивна штука ота безнадійність, — вів далі Шварц. — Як цупко держиться в нас те, що вже навіть не є нашим "я", а тільки бажанням жити, існувати, хоч би тільки животіти! Часом потрапляєш тоді в ситуацію, як моряки під час тайфуну: повний штиль у самому центрі вихору. Піддаєшся, робишся схожим на жука, що прикинувся мертвим, але ти живий, живий! Ти тільки відкинув усі зусилля, крім одного — вижити за всяку ціну. Стаєш пильним, зосередженим, але вкрай пасивним. Нема вже чого розтринькувати. Штиль, а навколо тебе, як за круглим муром, лютує тайфун. Страх раптом зникає, розпач — теж, бо й вони були б розкішшю, яку вже не можна собі дозволити. Зусилля, яке довелося б витратити на них, виникало б із самого прагнення вижити і ослаблювало б його, а тому це зусилля треба виключити. Залишається в тобі тільки пильне око і розслаблена, цілком пасивна готовність. Тебе охоплює дивна, спокійна ясність. У такі дні в мене часом було відчуття, як у індійського йога, який теж відкидає все, пов'язане з його свідомим "я", щоб... — Шварц запнувся. — Щоб шукати Бога? — запитав я з іронією. Шварц похитав головою. — Щоб знайти Бога. Шукають його завжди. Але шукають так, якби оце схотіли плисти та й скочили у воду в одежі, зі зброєю та багажем. А треба — голим. Голим, як я в ту ніч, коли покинув безпечну чужину, щоб повернутися до небезпечної батьківщини, і переходив Рейн, як річку, що вирішує долю, як вузеньку, осяяну місяцем смужку життя.
44
