— Одне літо — це тільки... «Ніч у Лісабоні»
robot19 марта 2020— Одне літо — це тільки короткий відтинок життя. — Он воно як, — несподівано палко заперечила вона, — літо коротке і життя коротке! Але що ж робить його коротким? Усвідомлення того, що воно коротке. Хіба коти, які бродять по дворах, знають, що життя коротке? А пташка знає? Або — метелик? Вони вважають, що воно вічне. Ніхто їм не сказав про це! А навіщо нам сказали? — На це можна дати багато відповідей. — Дай хоч одну! Ми стояли в темній кімнаті. Двері й вікна були відчинені. — Одна з них та, що життя стало б нестерпним, коли б тривало вічно. — Ти гадаєш, воно б стало нудним, га? Як життя богів? Це невірно. Дай іншу відповідь. — У житті буває більше нещастя, ніж щастя. От милосердя і полягає в тому, щоб не дати нещастю тривати вічно. Гелен хвилинку помовчала. — Все це неправда, — сказала вона трохи згодом. — Ми так говоримо тільки тому, що знаємо: ми не вічні і нічого втримати не можемо; ніякого милосердя тут немає. Ми його тільки вигадуємо. Для того вигадуємо, щоб мати якусь надую. — А хіба ми, всупереч усьому, не віримо в це? — спитав я. — Я не вірю. — І в надію не віриш? — Ні в що! До кожного дійде черга. — Гелен жбурнула на ліжко сукню. — До кожного. Навіть до в'язня, який втішає себе, що вислизнув раз із рук катів. До нього черга обов'язково дійде наступного разу! — Це ж і є те, чого він сподівався. Щоб не цього разу. А наступного. — Оце і все, що ми можемо! Так само як увесь світ сподівається, що війна буде потім, наступного разу! Та ніхто не може відвернути її. — Війну-то ще можна, — сказав я. — А от смерть — не відвернути.
48
